Нещодавно в Херсоні відбувся святковий концерт, присвячений Дневі народження міста, в якому взяв участь екс-соліст німецького дуету «Modern Talking» Томас Андерс. Понад 70 тисяч глядачів від душі танцювали під нетлінні хіти дуету «You’re my heart, You’re my soul», «Brother Louie», «Cheri chеri lady», «Jet airliner». Томас виконав також низку сольних пісень, зокрема переспів англійською мовою пісні відомої радянської композиторки Олександри Пахмутової «Нежность».
На концерті була присутня група учасників одеського фан-клубу німецького дуету «Modern Talking».
Зі співаком зустрівся наш кореспондент.
– Томасе, по гарячих слідах поділіться враженнями від зустрічі з херсонською публікою?
– Мені все дуже сподобалося, тим більше що я з нетерпінням чекав цього концерту, на якому була така кількість людей. Зізнаюся, для мене це було дещо несподівано. Я вже не перший раз в Україні – бував у Києві, Харкові, Одесі та Ялті, але стільки людей не бачив дуже давно.
– До речі, про Одесу: сьогодні серед інших Вас вітали й представники одеського фан-клубу...
– Так, і це було дуже приємно – я одержав різні диски, фотографії та подарунки до мого 50-річчя. А найбільше мене здивувало, що недавно в Одесі з’явилася моя лялька – мені подарували її фотографію, і я був дуже приємно здивований. У свій наступний приїзд я неодмінно зазирну до цього музею ляльок, щоб подивитися на самого себе – це буде дуже цікава забавка.
– А Ви пам’ятаєте свій перший приїзд до Одеси?
– Пам’ятаю тільки, що приїхав уперше 1990 року в плині гастрольного туру по СРСР. А от другий приїзд – 1997 року – пам’ятаю добре. Я жив просто на судні-готелі в порту й це було незвичайно. І тоді я близько познайомився з містом. Так, я був в Одесі вісім разів і гадаю, що приїду ще. Дуже люблю Одесу, мені дуже подобаються одесити. Завжди бачу на концертах багато гарних шанувальниць. Я охоче приїжджаю до цього чудового міста й чекатиму нової зустрічі з учасниками фан-клубу.
– Не можу Вас не запитати про «Modern Talking», адже без цього не обходиться практично жодне Ваше інтерв’ю. Від часу другого розпаду дуету минуло вже понад 10 років. Ви не сумуєте за тим гучним успіхом, який Вас і Дітера Болена буквально переслідував, як у 80-ті, так і після возз’єднання в 90-ті роки?
– Взагалі не в моїх правилах сумувати й ностальгувати, я живу сьогоденням. А «Modern Talking» – це вже минуле. Гадаю, навіть якби Дітер не вирішив розістатися, то цікавість до нас усе одно невдовзі б минула. Ми зійшли зі сцени на піку слави. Але я неодмінно Вам скажу, що це був чудовий час. Я, безумовно, вдячний долі, що в моєму житті був цей грандіозний успіх. Пережити таке випадає лише одиницям. Хоча й зараз публіка мене приймає дуже тепло.
– І все-таки я Вас запитаю: а це була ідея саме Дітера Болена покінчити з дуетом чи обмірковане спільне рішення?
– Вирішував в ультимативній формі справді Дітер. Він підійшов до мене на одному з концертів у Німеччині й сказав, що йде геть із групи. Він сказав, що довідався про мою поїздку з концертом до США. Але він сам відмовився туди їхати й повівся як маленька дитина. Мені залишилося тільки упокоритися його рішенню, і я сказав: «Гаразд». А «Modern Talking» без Дітера, як і без мене, існувати не може, тому проект і закрився. Загалом, ми – як подружжя – зустрілися, одружилися, розлучилися – нічого незвичайного.
– До речі, більшість шанувальників досі впевнені, що «Modern Talking» розпався через вашу першу дружину Нору.
– Це не зовсім так. Усі, хто знає мене й Дітера, скажуть, що ми з ним абсолютно різні люди й просто один одному не пасували. У Нори характер так само сильний, як і в Дітера, вони бачили одне в одному перешкоду щодо спілкування зі мною. Я був, можна сказати, поміж двох вогнів. По суті Нора намагалася захистити мене від якихось стресів, пов’язаних із роботою в студії та на концертах, а я не хотів іти на відкритий конфлікт із Дітером, якщо виникали тертя. Кожен із нас приносив щось своє у проект і ми разом створювали ту чарівну музику, яка подобається людям уже майже 30 років. Пам’ятаю, ми навіть якось пожартували, що один із нас – «Modern», а другий – «Talking». Так, дует – це тільки ми обоє й ніхто інший. І в будь-якому разі ми з Дітером розуміли, що розрив неминучий, питання було лише в тому, коли це станеться. І це сталося, але я ні про що не шкодую, а провину Нори в розпаді більш ніж перебільшено.
– А правда, що назву «Modern Talking» придумала одна з працівниць студії звукозапису в Гамбурзі?
– Так, і це було у вересні 1984 року. Цю жінку звали Петра Шуман, вона працювала шеф-секретарем студії «Ганза». Вона довго міркувала над нашою назвою. На той час великий успіх мала британська група «Talk Talk». Також існувала група за назвою «Talking Heads». У результаті Петра придумала «Modern Talk», однак звукозаписна фірма вирішила, що назва «Modern Talking» буде звучнішою для дуету. Так усе й було зроблено. Наш дует тижнями виходив на найвищі рядки чартів у Німеччині, поступово ми завоювали й інші країни. Щодня надходили запити на проведення турів і участь у телевізійних шоу. У нас із Дітером почалося не життя, а мрія. Випущений у Німеччині «The First album» також сягнув вершини чартів. Після пісні «You’re my heart, you’re my soul» вийшов «You can win if you want», наш другий сингл, який також став номером один. Взагалі за два роки ми записали п’ять пісень, які ставали хітами номер один, не тільки в Європі, але й в Азії та Південній Америці.
– А Ви можете розповісти, як народилася пісня «You’re my heart, you’re my soul»?
– До найменших подробиць. Перед тим я співпрацював із Дітером, за два роки записавши кілька успішних пісень німецькою мовою. І от, після запису чергового німецького шлягера, він запропонував мені проспівати англійською. Увіпхав мені в руку касету і текст. Я послухав і прийшов у захват від пісні, а тим більше був шалено радий, що мені, нарешті, нагодилося співати англійською. Потім ми записали її в студії. До речі, від початку наш проект не був запланований за участю Дітера. Принаймні на сцені. Дітер мав тільки складати пісні. Звукозаписна фірма планувала задіяти мене як співака й поруч зі мною поставити когось іще. Мій партнер не мав ані співати, ані грати на якому-небудь інструменті. Він мусив просто мати гарний вигляд. Але коли пісня ввірвалася в чарти, то підшукувати партнера для мене вже не було часу й на перший запис на телешоу ми поїхали вдвох.
– А Ви знаєте, що ваші пісні співали в СРСР російською мовою, і, зокрема, першим це зробив пародист Сергій Мінаєв?
– Так, я чув про це ще у 80-ті роки, коли приїздив із концертами до Москви. А потім, набагато пізніше, я вже познайомився із Сергієм на одному з фестивалів «Дискотека 80-х» у Москві. Я навіть брав участь у передачі одного популярного російського телеканалу й мені показали концертний виступ-пародію Сергія на пісню «Brother Louie». Сергій постав перед російською публікою в образі жінки. Мені це здалося дивним, тим більше я не розумів, про що він співає, але публіці це шалено подобалося, а отже це було зроблено непогано.
– Томасе, скажіть, а який найбільший сюрприз Вам піднесли шанувальники на 50-річчя?
– Була одна пригода. 1 березня вдосвіта подзвонили у двері мого будинку в Кобленці. За порогом стояв величезний букет білих троянд. Я ніяк не міг збагнути, хто надіслав мені такий скарб. Але зрештою посильний згадав, що в нього в машині залишилася листівка. Він збігав по неї, і я прочитав: «Джентльменові музики з любов’ю від російських фанатів». Це був найприємніший сюрприз. Я дуже люблю квіти, особливо білі. А взагалі шанувальники мене завжди намагаються чимсь здивувати. Я ж своєю чергою можу тільки їм пообіцяти, що співатиму поки живий. Музика – це моє життя.
