Одеса зустрічає і проводжає своїх морських капітанів. Пам’ятає імена тих, хто був гордістю пасажирського флоту ЧМП, створив морську славу країни. Це Дондуа, Дашков, Григор, Гарагуля, Нікітін. До цієї ж плеяди належить і Олександр Назаренко, який багато років водив теплохід «Аджарія», а потім беззмінно – «Шота Руставелі». Обставини змусили його переїхати до США, стати жителем маленького містечка Сент-Августін у штаті Флорида. Після майже 30 років розлуки з батьківщиною він приїздив до улюбленого міста. На жаль, усього на один тиждень. Про це уже повідомляли «ОВ». Розповідаємо докладніше.
На зустріч із ним до Всесвітнього клубу одеситів прийшли колишні моряки, літератори, краєзнавці, історики флоту, барди. Усі, кому цікавий «одесит до мозку кісток» у четвертому поколінні, як уточнив сам капітан. А взагалі він – нащадок прадавнього роду запорізького козака Богуля. Як же і чому опинився за океаном О. Назаренко?
Наприкінці 80-х років минулого століття найкращих капітанів почали цькувати. Своєю принциповістю вони заважали деяким партійним бонзам і функціонерам КДБ, дії яких були сплановані на створення кризи. Вона віщувала уже тоді розвал ЧМП. Перш ніж начепити на пароплавство штучні борги й безперешкодно качати за це гроші у власні кишені, представникам тієї «еліти» потрібно було знищити справжню еліту флоту. Будь-яка, найменша помилка використовувалася як привід для передачі суден чужим господарям. Капітани виступали проти такої політики, про їхнє невдоволення «керівною» лінією сипалися листи, скарги до «органів». Авторитетних і розумних професіоналів звільняли одного за другим, принижували.
Так, Дашков був понижений до другого помічника. Нікітіну довелося виїхати до Сибіру, де й закінчилися його дні.
– Це було на грані знущання, – говорив про причіпки влади Олександр Миколайович. – Так, іноземні туристи, вражені виучкою й чарівністю наших дівчат-офіціанток, залишали їм на знак вдячності чайові. За інструкцією було потрібно обшукувати їх, долари вилучати, і оприбутковувати в судновій касі. Недоречною була заборона капітанові спілкуватися з агентами, шипшандлерами, навіть із лоцманами, якщо поруч не перебував як свідок представник держбеспеки, що знав англійську мову.
Критика адміністративного пресингу закінчилася для Назаренка направлянням до Управління морських шляхів, де відбували термін позбавлені візи штрафники. Але й там запопадливі чиновники знайшли привід для партійного покарання.
– Обривати зв’язки було дуже важко. Але до влади у країні прагнули рвачі, які явно загнали б усіх неугодних у табори. А у мене була п’ятирічна дочка, – говорив на зустрічі Олександр Миколайович. – Довелося податися у сектанти-п’ятидесятники, яким у 1989 році був дозволений виїзд. Щоправда, богомольною людиною не став. Так і сказав дякові, що не зможу подолати у душі поклик моря.
У Штатах довелося жебракувати, бути розвізником білизни в пральні, продавцем. Дружина мила підлоги в отелі. Можливість скласти іспити на підтвердження диплома виникла випадково. І отут Америка ахнула! Виявилося, що містер Ніколсон, як його тепер назвали, уже давно витримував класичні канони навігації й сміливо міг водити теплохід «Шота Руставелі» без лоцмана. На прикладі його вміння маневрувати колишні ганьбителі, переметнувшись у викладачі, захистили докторські дисертації.
На борту свого лайнера він приймав видатних діячів культури. Висоцький особисто йому присвятив пісню «Лошадей двадцать тысяч в машины зажаты». Пророчими виявилися слова приспіву про те, що капітанові «от земли освобождаясь, нелегко рубить концы».
Тепла дружба пов’язувала Олександра Миколайовича з Мариною Владі та Володею, як він називає знаменитого актора і барда. Вони не раз бували у нього на борту в круїзах.
– Прийшов до мене якось дядько Коля, так ми називали головного інженера ЧМП Миколу Єрмошкіна, і просить: «Допоможи одному акторові. Він приїхав до Одеси на зйомки фільму «Служили два товарища». Чому? Послухаєш його – зрозумієш». Володя створив зовсім новий тип пісні про моряків. Я знаю їх усі, він забрав моє серце. Одеса – теж. Але за багато років вона дуже змінилася. Капітан, за його словами, приїхав поклонитися 33 могилам родичів і товаришів. Його засмутило, що цвинтар занедбаний, хрести спиляні, рідко відвідувані могили перетворені на звалища, а туалети смердючі. Йому шкода мешканців одеських дво-, триповерхівок, у вікна яких уже не заглядає сонце, закрите некрасивими «висотками». За кордоном бережуть свою старовину і нові будинки споруджують в окремих районах. Від дівчат – одеських парижанок, 82-річний капітан у захваті, юнаки, на його думку, поводяться грубо й нерозумно. Порадів, що «містом пробігають курсантики», – отже, морська естафета поколінь триває.
Він полетів назад, до Штатів, тому що не може залишити довірене йому судно – автомобілевоз «Ліберті Прайз», що приймає на борт до шести тисяч машин. Залишається на містку, і поки що не поспішає сходити на берег. Тепер він і для американців – жива легенда!
