У нашій країні, що тут приховувати, спортом номер один був, є й буде футбол. У цьому сенсі ми, як Бразилія. А от яка дисципліна претендує на срібло – питання важке. Нещодавній бій Кличка та Повєткіна ще раз дав зрозуміти, що бокс не варто скидати з рахунків. Набирає обертів і хокей. Тому баскетболові треба дуже напружитися, щоб утримати свої позиції.
Перед стартом цього сезону наша Суперліга заварила таку інтригу, що позаздрили б навіть досвідчені автори детективів. Особливо чуйні вболівальники відразу стали згадувати 2008 рік, коли український баскетбол був розколотий на два табори (а шанувальники гри зі стажем пригадували аналогічний епізод із початку 90-х). Представники клубів ніяк не могли домовитися про дрібниці, суперечності поступово накопичувалися, як снігова куля. Через це намічений на кінець вересня старт сезону переносився з тижня на тиждень. Клуби стали у вичікувальну позицію, що зовсім не додавало їм вістів при комплектації. Та й загалом ситуація в деяких колективах була, скажімо так, граничною – тому висіло в повітрі питання й про кількість учасників майбутнього (чи вже нинішнього) сезону. Але тепер усі, хто любить баскетбол, можуть зітхнути з полегшенням: усі конфлікти – в минулому, всі команди залишилися на місці, всі питання вирішуватимуться безпосередньо на майданчиках. І це головне!
Повертаючись до початку статті, хочеться виділити ті козирі, які має баскетбол перед іншими видами спорту. Це динаміка, якої немає у футболі. Це яскравість і енергетика, якими бокс нас тішить лише епізодично. Це прогрес і перспективи, яких поки що немає в хокеї. Останній пункт наочно ілюструє виступ національної збірної на Євробаскеті у Словенії, де Україна не тільки здивувала всю Європу, але й здобула путівку на чемпіонат світу 2014! Баскетбол – цікавуща, непередбачувана гра. Але все-таки дещо можна й передбачити.
Так, нікого не здивує, якщо свій чемпіонський титул у прийдешньому сезоні захистить київський «Будівельник». На даний час за рівнем організації, за складом і за тренерською позицією столичний клуб на порядок випереджає всіх конкурентів. Гучних придбань «будівельники» майже не робили, але при цьому команду готували під Євролігу Спілки європейських баскетбольних ліг (зазвичай скорочується УЛЕБ – від відповідної французької абревіатури). Це головний клубний турнір Європи – аналог футбольної Ліги чемпіонів. Зі знакових трансферів відзначити можна лише литовця Даріюша Лавриновича, який і буде головною зіркою майбутнього сезону в нашій Суперлізі.
Хто кине «Будівельнику» виклик? «Азовмаш», «Донецьк», можливо, южненський «Хімік». Кожен із цих клубів має непоганий набір гравців, але все-таки для боротьби за чемпіонство буде потрібно й щось більше: досвід тренера, правильна командна «хімія» та міцне здоров’я, якого вистачило б на весь сезон. Звичайно, якби ми брали до уваги безмежні бюджети, що їх деякі клуби мали раніше, то й акценти були б іншими. Але однією з тенденцій цього міжсезоння стало істотне скорочення бюджетів у більшості команд. Торік сам тільки Дорон Перкінс, що виступав за «Донецьк», заробляв більше, ніж усі гравці деяких клубів разом узяті. Були й в інших командах легіонери з надзвичайними зарплатами: Лінн Грір, Даріюс Сонгайла, Віллі Дін, ще раніше Вілл Соломон. Загалом, власники буквально смітили грішми. Не завжди це давало результат. Тому хто зі своїх, а хто й з чужих помилок зробив висновки, і майбутній чемпіонат буде потенційно найрівнішим, а отже, і найцікавішим за останні кілька років.
Друга цікава тенденція – це експансія в Україну представників Балтії. Особливо латишів. Так, одразу три клуби Суперліги поведуть за собою тренери з Латвії: Багатскіс («Будівельник»), Муйжнієкс («Хімік») і Галвановскіс («Миколаїв»). Іще два тренери представлять Литву: Хомічюс («Дніпро») і Петроніс («Кривбас»). Що ж стосується гравців, то з них цілком можна було б зібрати непогану команду для балтійської ліги: Лавринович, Мацейна (Литва), Стрелнієкс, Пейнерс, Фрейманіс, Тімерманіс, Алексєєвс, Шеляковс (Латвія). Останні двоє із цього списку виявилися, що цікаво, не в розпорядженні когось зі своїх співвітчизників, а в Одесі.
Отже, ми плавно переходимо до розмови про наш клуб. Що тут приховувати, минулий чемпіонат «Одесі» не вдався по всіх статтях. Гра не задалася від початку, а квапливі спроби щось виправити призвели лише до локальних успіхів, та не до чогось значущішого. Гаразд що в команді працює лояльне керівництво та молодий тренерський штаб, здатний вчитися на своїх помилках. Що собою являє нинішня команда, безумовно, покаже час. Але похвальним є бажання Олега Юшкіна знайти розумний баланс між досвідом і молодістю, між ціною та якістю, межи швидкістю й силою. Власне, на цих трьох китах і тримається будь-який баскетбольний колектив. Якщо раніше ветеранів в «Одесі» було надто багато, то в нинішньому складі позначку «за 30» перейшли тільки Балашов, Лав і Кривич. В оптимальному віці перебувають Агафонов, Еверетт, Алексєєвс і Шеляковс. Плюс є «золота молодь»: Носков і Артамонов (останній є кандидатом до збірної України), а також поки що «незолота», але перспективна: Добриков, Парвадов і Гудков.
Про співвідношення ціни та якості також можна говорити в позитивному ключі. Придбані влітку минулого року Ларош і Хант, користуючись типово одеським порівнянням, були «за 3, але дуууже маленькі». У сенсі слабенькі. Роком раніше були запрошені Дін і Кінг – ці були « за 5, але дуууже великі». Цього разу новачків клубу не можна назвати зірками першої величини, але те, що це якісні гравці, здатні допомогти команді домогтися поставленої мети, – факт. Десь «за 4», але саме те, що потрібно!
Тепер про швидкість і силу. Однією з проблем команди в минулому сезоні була мала кількість великих гравців. Зрозуміло, що за нашими, простих смертних, мірками всі баскетболісти – гіганти. Але для професійної команди йдеться про важких форвардів і центрових – як правило, це хлопці зросту десь 210 см і відповідними габаритами. Чимось таким в «Одесі» могли похвалитися лише Агафонов і Балашов, які, втім, звикли брати більше вмінням, ніж потугою. Тепер же є ще латвійський дует, який додає команді під два з половиною центнери ваги – а це, повірте, не жарти. Швидкість же мають забезпечити Еверетт і Артамонов. Перший швидкий і технічний від природи – не даремно ж у минулому сезоні встиг пограти на рівні Євроліги. Другий молодий, талановитий і палко бажає проявити себе в рідній країні. Інші ж гравці не мають потреби в рекомендаціях – їхній клас усім відомий. Такі баскетболісти, як Лав або Кривич, здатні поодинці вирішити результат тієї чи іншої гри. Але протягом усього сезону один у полі не воїн. Тепер же в Одесі є команда, готова кинути виклик кожному.
Зрозуміло, не варто забувати й про ще один, якщо не головний, козир клубу – одеських уболівальників. Саме вони, що постійно підганяють і рухають команду вперед, є тем шостим гравцем, який нерідко схиляв ваги нам на користь. Ця тенденція, можна не сумніватися, буде успішно продовжена й у сезоні, що стартує.
