Відлунало літо відпустками й канікулами. На вулиці листопадить. Здавалося б, час безтурботних ночей у молодіжних клубах позаду. Та ба! Сезон гарячих «паті» триває, якщо судити з кількості відвідувачів цих закладів. Ми не раз писали про те, як молоді люди проводять час у подібних місцях відпочинку, скільки грошей витрачають, як поводяться. Цього разу спробуємо показати вам клубне життя трохи з іншого боку, з його, так би мовити, споду.
Крім того, попросили юнаків і дівчат розповісти про свої враження від відвідування клубів. Отож, ласкаво просимо до «Молодіжного кварталу»!
Під холодним знаком «VIP»
…І все-таки осінь вносить свої корективи в дозвілля молоді. Від гарячих літніх ночей залишилися тільки спогади й не завжди пристойні знімки в пам’яті фотокамери. Проте індустрія розваг не зупиняє свої жорна з відходом теплої пори. Клуби перебираються на «зимові квартири».
Щоб побачити сьогоднішнє клубне життя ізсередини, напрошуюся в помічниці до щойно найнятого адміністратора розважального закладу.
Два слова про нього самого. Точніше, про неї. Назвімо її Люсею. Згідно з резюме, адміністраторкою взяли молоду жінку з вищою економічною освітою й досвідом роботи в кількох елітних бутиках одягу та парфумерії. Абсолютно нікому не спало на думку бодай якось перевірити документ. (Із усіх перелічених місць Люся працювала тільки у двох, та й університет вона так і не закінчила. Покинула на четвертому курсі.) При найманні майбутній адміністраторці говорили, що на «хорошій» зміні вона заробить щонайменше п’ятсот доларів. Офіціанти розживаються трьома сотнями кожен, а бармен взагалі й тисячу «зрубити» може. Багатонадійні перспективи…
До обов’язків адміністратора належить контроль над персоналом: бармени, офіціанти, кухарі, охоронці повинні в буквальному сенсі слова знати своє місце й не виходити із зони, за яку несуть відповідальність. Будь-який конфлікт у залі з відвідувачами мусить легко й просто влагоджувати адміністратор. VIP-зони – теж його компетенція.
– Їжджу тільки на таксі, – не оминула мені повідомити адміністраторка. – Поки що обіцяних золотих гір немає, але не личить до таких закладів приїжджати на маршрутці. Дасть бог, скоро на своїй машині буду тут паркуватися.
…Почався вечір суботи. Зі скандалу. Люсю викликали до одного із столиків. Там хлопець із дівчиною замовили шампанське й тарілку фруктів, у якій серед іншого було й гроно винограду. Причина невдоволення – відсутність у гроні кількох виноградин.
Крім того, пильне око Люсі відзначило: бракує й кількох шматочків ківі.
Після тривалої розбірки обіцяє як слід покарати недбайливий персонал.
Офіціанти знають, де розташовані камери, і коли проходять місця, де їх ніхто не бачить, – дозволяють собі відщипнути з тарілки шматочок сиру, м’яса, кілька виноградин... Попадаються досить рідко. Наловчилися. Виноград зазвичай перевертають необскубаним боком. Сирну нарізку ніколи ніхто не зважує, тому звідти оббирають чимало. М’ясні закуски теж рідко доходять до клієнтів у незайманому вигляді. А якщо велике замовлення зробила компанія напідпитку… – це свято для офіціантів, більшість із яких, до речі, – студенти…
– Рідко хто з них коли-небуть пив «Хеннессі», «Джек Деніелс» або інші елітні напої. А тут бува все ллється рікою. Деякі офіціанти навіть сік, замовлений клієнтами, попивають. Навчилися, відсьорбнувши з пакета або пляшки, відкривати їх потім так, щоб був характерний звук запечатаної тари.
Одне правило: коли впійманий – скорися покаранню! Половина штрафу йде до каси, половину забирає адміністратор. Таким чином, за півтори години по відкритті закладу Люся могла розраховувати на певні «бонуси» у вигляді двох штрафів. Перший – за обскубане виноградне гроно. Другий буквально придибав до адміністратора сам. Новенька офіціантка, очевидно, не розрахувавши своєї норми, «надегустувалася» клієнтських напоїв до такого стану, що ледве рухала ногами.
Дівчину оштрафували й відправили відсипатися. Щойно розібравшися з цим інцидентом, Люся побігла до VIP-кабінки. Звідти надійшов сигнал про назрівання бійки.
Суть конфлікту полягала в тому, що один із клієнтів (яких було п’ятеро) побажав, щоб офіціантка Настя, яка їх обслуговувала, випила разом із ними коньяку. Це категорично заборонено правилами. Властиво, дівчина відмовилася. Проте мажори чути нічого не хотіли про якісь правила. Жодні вмовляння притьмом прибулого адміністратора не допомагали переконати нетверезого хлопця, що персонал не має права спілкуватися з клієнтами поза обслуговуванням замовлення.
Пам’ятаєте старий французький фільм «Іграшка» з П’єром Рішаром? Особливо початок – де хлопчик показав пальцем на живого чоловіка й побажав купити його як іграшку? Герой Рішара тоді погодився. А от Настя сиділа собі збоку й тихо плакала, бурмочучи, що у неї є хлопець. Адміністраторка вже суворіше пояснювала «віпам», що спілкування з офіціанткою не входить у вартість замовлення. Не допомагало.
– Хочу й годі! – наполягав клієнт.
Молодики дедалі більше розпалялися й не збиралися віддавати вподобану офіціантку. А охоронці клубу до VIP-кабінок зазвичай не заходять, оскільки часто-густо клієнти там зі своєю «вартою». Та подібні заклади, як правило, мають у своєму розпорядженні чарівний номер, за яким телефонують в особливих випадках. Саме в таких, як оцей…
Слівце «прикриття» для мене було чимсь забутим, подихом буремних дев’яностих. Аж ні. Виявляється, є це поняття й сьогодні. За п’ятнадцять хвилин по дзвінку адміністраторки до кабінки не те щоб вломилися… спокійно ввійшли кілька кремезних молодих чоловіків, без жодного слова вивели компанію й поїхали геть.
– І чому ці хлопці не виберуть собі ляльок із нашого арсеналу? – якось мовби здивовано промовила Люся. – Стільки грошей ті витратили на силікон, солярії та пергідроль…
Як з’ясувалося, адміністраторка мала на увазі дівчат, у яких із керівництвом клубу укладено певну домовленість. Їх пропускають безкоштовно, щоб прикрашали дозвілля клієнтів, заразом цілком ненав’язливо спонукаючи пустити гроші на коктейль, а то й на вечерю з десертом. Логічне завершення подібних частувань також передбачене…
А дівчата… мов зійшли з обкладинок глянсових журналів: гарні, доглянуті.
– Ото Марина… – Люся не без задоволення показує на одну з них у моніторі. – Поруч Каріна, а ген ота руденька в зеленій сукні – Яніна. Є ще Єва. Зараз вона хворіє, але коли у нас концерти, завжди виходить на полювання…
– Навіщо їм це?
Питання здалося Люсі дурним. Проте вона вирішила на нього відповісти. Досить своєрідно. Повела мене, де паркуються машини. Поважним рядом тут вишикувалися дорогі іномарки.
– Оце «Porsche Cayenne» Марини. Трохи далі – «Lexus» Яніни. Це «BMW» одного з барменів. Каріна сьогодні, мабуть, на таксі приїхала. Не бачу її «мерса». Отак-от. За ніч ці дівчата можуть заробити від п’ятисот до двох тисяч євро. Краще, ніж працювати десь із восьмої до шостої, чи не так? Мене дивує інше: усе ще є дівчатка, які всерйоз вважають, що до клубів ходять нормальні хлопці, які бажають серйозних взаємин. Уявляєш?! Свята наївність. Поки в наших клубах є Марини та Єви, жодна з цих дурненьких, що марять про кохання, не має шансів.
Ніч у клубі добігала кінця. Скінчилася вона тим же, чим і почалася. Скандалом. Оштрафували й адміністраторку. Хтось із персоналу (мабуть, із тих, кого раніше карала Люся) подзвонив головному менеджерові закладу й повідомив, що бармен, м’яко кажучи, неспроможний «вахту стояти». Справді, один з барменів «відрубився» просто на робочому місці. Викликали «швидку». Констатували передозування чимось і повезли геть. Люся недогледіла. Її позбавили зарплати за зміну та змусили відшкодувати вартість розбитої барменом пляшки віскі. Навіть виторг від штрафів не покрив усієї суми, тож виплатила борг зі своїх грошей.
…Ми мовчки пішли до автобусної зупинки. Мовчки почекали маршрутки…
Усі ми так чи інакше живемо в полоні ілюзій. Одні з нас гадають, що замовивши страви й напої, неодмінно одержать саме те, за що заплатили. Інші впевнені, що гроші… пардон, великі гроші відчиняють двері вседозволеності та безкарності. Треті не сумніваються в тому, що мужчина мрії неодмінно відшукає їх у сонмищі схожих тіл і облич і, закохавшися з першого погляду, почастує коктейлем. Четверті плекають думку, що щастя полягає в покупці шикарної машини. Ще якісь переконують себе в тому, що гроші в обмін на тіло, а коли й душу, – справді легкі… і вони варті того, щоб потринькати їх у нетривалих і слизьких обіймах примарної розкоші під холодним знаком «VIP».
Наскільки жорстоким буде протверезіння, залежить від ступеню занурення у власний самообман.
Невеличка довідка: VIP-кабінка – це окрема кімнатка з видом на танцпол. Як правило, там коштом закладу подають фруктову нарізку, шампанське, хороше вино. Вартість таких апартаментів на вечір у різних клубах варіюється від трьох до п’яти тисяч гривень. У нашому закладі вона становила 3700. Додатково компанія клієнтів замовила вечерю з чотирьох страв, салати й дорогий коньяк на загальну суму 2500 грн.
Христина ВІЄР, «Одеські вісті»
Звернути увагу на клубну розвагу!
Як відпочивається в одеських нічних клубах? Із цим запитанням ми звернулися до кількох їх відвідувачів.
Ганна, 18 років:
– Мені до душі відкриті майданчики. У літніх клубах завжди більше місця, більше повітря. Це, до речі, велика проблема зимових клубів. У більшості з них і нині курять, попри заборону на паління в громадських місцях. Курять майже всі, дихати немає чим, приміщення, як правило, невелике. Люди танцюють – настає задуха. Вважаю, деяким клубам варто поміркувати про поліпшення системи вентиляції.
Олена, 18 років:
– До клубів ходжу не дуже часто, та й головне для мене – компанія, з якою я відпочиваю. Вважаю, що якщо ти з класними людьми, – то й відпочинок буде на «ура». Є, звичайно, заклади, які подобаються більше за інші. А от фейс-контроль у багатьох клубах бентежить. До одних тебе не пускають без певного дрес-коду, а в інших – будь-який контроль взагалі відсутній. Потім сек’юріті починають виводити з клубу надто буйних відвідувачів, а це не може не зіпсувати настрою. Гадаю, що на цю проблему варто звернути увагу всім клубам без винятку. І вибрати якісь єдині критерії для перевірки відвідувачів.
Олексій, 21 рік:
– Клуби… Міг би відразу назвати кілька улюблених. Ми з друзями, як то кажуть, на цьому вже не одну собаку з’їли. Гадаю, що варто відвідувати тільки перевірені місця. Там і музика, і якість обслуговування, і страви-напої влаштовують. До нових клубів ставлюся насторожено – сходжу подивитися, що і як, але розумію, що ніхто не може гарантувати мені там гарного відпочинку. Взагалі, вважаю, що в нас у місті чимало гарних закладів. Одеса ж не даремно славиться своїм нічним життям. Але є й «клуби-халтурники», тож порадив би всім бути обережними. Краще заздалегідь почитати відгуки про місце, в якому збираєтеся відпочити, щоб не зіпсувати собі вечір і ніч.
Аня, 19 років:
– Завсідницею себе назвати не можу, але іноді нічні клуби відвідую. Не люблю, коли пускають усіх підряд: людей набивається багато, а клуб їх усіх умістити не може! Приміщення невеликі, працівники не завжди привітні, що дивно, адже вони – обличчя закладу. Якщо й ходжу до клубів, то віддаю перевагу вечорам, коли там виступають запрошені ді-джеї або артисти. Тоді гарна музика гарантована.
Віктор, 21 рік:
– Я люблю лаундж-клуби. Цей напрям активно розвивається на Заході, але й у нас уже з’являються такі заклади. Звичайно в таких місцях гарна музика, що не дратує, є багато зон для відпочинку, столиків, м’яких диванів – ти можеш і потанцювати, і просто поспілкуватися. Дуже люблю відкриті майданчики, але й у зимових клубах можна добре відпочити, головне – це атмосфера закладу. Це й привітний персонал, і затишне місце, і контингент відвідувачів. Звичайно лаунджі пропонують велике меню, тому якість пропонованих продуктів теж дуже важлива.
Валерія ДРАГОМИР,студентка першого курсу національного університету «Одеська юридична академія»
