Ми вже розповідали нашим читачам про старт міжвузівського міжгалузевого проекту з використанням відкритих ВЕБ-ГІС-технологій на найкраще рішення щодо упорядкування парку (скверу) у нашому місті. У ньому беруть участь студенти декількох одеських вузів.
Однієї суботи організатор конкурсу – регіональне відділення Асоціації міст України запропонувало всім учасникам зробити екскурсію по шести парках Одеси, щоб на власні очі побачити усі проблеми та замислитися про те, які перетворення потрібні основним зеленим зонам міста насамперед. І що можна зробити, щоб вони одержали свої пізнавані візитні картки, що запам’ятовуються. Саме такий напрям розвитку паркових зон найпопулярніший сьогодні у світі.
Парк Перемоги?
А чому перемоги?
Це запитання часто ставлять екскурсоводам, коли вони розповідають гостям Одеси про історію створення дендропарку з мережею штучних ставків та фонтанів. Він був закладений у 1960 році і спочатку був названий іменем Леніна. Понад 50 гектарів території дозволяють створити дуже цікаву та різнопланову зону відпочинку. Тут посаджено чимало рідкісних видів дерев, включаючи японську сакуру. Є алеї споріднених міст та дерева, які садили космонавти Валерій Биковський та Георгій Шонін.
Після реконструкції в ставках з’явилися декоративні маленькі рибки, за якими так цікаво спостерігати і яких люблять підгодовувати і старі, і малі. А також штучні острови. У літню спеку по берегах ставків розташовуються на відпочинок десятки одеситів та гостей міста.
– Про нинішнє ім’я парку нагадують лише гармати, встановлені біля центрального входу, – говорить доцент Тамара Єніна. – Немає ні музею, присвяченого героїчній обороні міста та участі його жителів у боях на фронтах Великої Вітчизняної, ні клубу ветеранів, ні навіть нормальних умов для того, щоб вони могли сюди прийти та відпочити.
Справді, безпосередня близькість до площі 10-го Квітня, де проходять урочисті заходи, пов’язані з воєнною історією міста, ставить на порядок денний створення тематичної експозиції. Вона сприяла б патріотичному вихованню молоді, була б цікавою для приїжджих і стала б предметом особливої гордості наших ветеранів.
Невизначене майбутнє
за огорожею
Ще у 2008 році Одеською міською радою було ухвалено рішення щодо передачі парку імені Горького в довгострокову оренду інвесторові. Інвестором визначили ТОВ «Веста». Якихось чітких планів орендар тоді не озвучив, хоча й пообіцяв протягом двох років замінити старі атракціони на нові, розв’язати проблему освітлення території та встановлення достатньої кількості лав, виділення зон для різних видів відпочинку. Футбольне поле, про долю якого чимало писали тоді одеські ЗМІ, було обіцяно залишити в зоні доступності як для відпочивальників, так і для вихованців ДЮСШ з футболу.
З тих пір минуло набагато більше часу, ніж два роки. Територію парку обнесли огорожею. Вона стала першою зеленою зоною, яка закрита для відвідувань вночі. Найзначимішою подією стало відкриття в парку фонтана, який, безумовно, прикрасив зелену зону. Але, як і парк Перемоги, парк імені Горького практично нічого не ріднить із його назвою. За винятком пам’ятника письменникові.
У парку розташований кінотеатр «Москва», що вже став одним з демонстраційних залів щорічного Одеського міжнародного кінофестивалю. У зв’язку із цим висловлювалися цікаві ідеї щодо створення кіноекспозиції. Адже нічого подібного просто неба в Одесі немає. Але, швидше за все, до планів інвестора таке досить витратне новаторство не входить. І парк імені Горького може перетворитися на черговий розважальний комплекс у зеленій зоні міста.
Притулок для маргіналів?
Парк імені Ленінського комсомолу раніше називався парком (або садом) імені Савицького. Його розпланував один з відомих меценатів, який зумів спрогнозувати високу прибутковість ресторану, танцмайданчика і готелю, побудованих у затишному міському парку.
Втім, Савицький вважався ще й фартовим контрабандистом, одним із найзаможніших людей. У 1917 році він зник з Одеси, залишивши на згадку городянам чудовий парк-сад. Пізніше його перейменували на парк імені Ленінського комсомолу. Потім, на хвилі повернення старих назв, у 2005 році знову повернули ім’я Савицького. Але чомусь воно не прижилося. І, як і раніше, в документах значиться парк імені Ленінського комсомолу.
Сьогодні він являє собою сумне видовище. Гнильний запах від ставка-накопичувача, до якого протягом багатьох років скидала відходи джутова фабрика, відчувається задовго до його наближення. Одеською міською радою ухвалено рішення засипати водойму. Однак, на думку фахівців, ставок підживлюється досить потужними підземними джерелами. І засипання його ґрунтом призведе лише до того, що вода знайде інші шляхи виходу на поверхню. Зокрема, підтопить житлові будинки, що розташовані неподалік.
Щоб оживити парк, було ухвалено рішення перенести сюди виставку-продаж свійських тварин, яка базується біля Старокінного ринку. А також виставку-продаж домашньої та декоративної птиці. Щоправда, ці заходи вносять різноманітність до існування зеленої зони лише на вихідні дні. В решту часу парк малозаселений. А у вечірній час стає притулком різних маргінальних елементів.
Щоб дати парку нове життя, висловлювалися ідеї щодо створення на його базі експозиції, присвяченої СРСР. У світі популярність атрибутики того часу стрімко зростає. І два пам’ятники В.І. Леніну, що залишилися тут, могли б стати чудовою основою нової експозиції. Але далі розмов на цю тему справа не пішла.
Студенти ОДАБА під керівництвом доцента Тамари Єніної розробляли проект реконструкції парку з наданням йому спортивної спеціалізації. На їхню думку, довгі алеї чудово підійшли б для велосипедних прогулянок, катання на роликах і скейтах. Розчищення ставка та спорудження човнової станції нагадали б про часи, коли тут справді ловилася риба, можна було взяти напрокат човен і стрибнути у воду з вишки. Якнайшвидше проведення реконструкції важливе з погляду правильної організації дозвілля молодого покоління. Довкола розташовано кілька середніх навчальних закладів та шкіл. І відсутність можливості з користю провести вільний час робить молодих людей заручниками вічних супутників байдикування – куріння, пияцтва, різних протиправних дій.
Про резиденцію Дюка
замовте слово…
Дюківський сад, як відомо, був закладений Дюком де Ришельє у 1810 році навколо його літньої резиденції. Це найдавніший міський парк. Через 16 років після від’їзду Дюка де Ришельє на Батьківщину, парк був подарований місту з умовою збереження цієї самої резиденції.
Як відзначив доцент кафедри інженерної геології та гідрогеології ОНУ ім. І.І. Мечникова Олександр Драгомирецький, Дюк де Ришельє до всього підходив дуже ґрунтовно та грамотно. Ось і місце для своєї резиденції він обрав правильно: на стійкому схилі, в затишному і тихому куточку Одеси. Багато в чому саме це й забезпечило надалі багатофункціональність Дюківського саду. До нього добре вписалися і павільйони сільськогосподарської виставки, і льодове поле, на якому робили свої перші кроки на ковзанах майбутні олімпійські чемпіони.
З передачею Дюківського в оренду у 2010 році його розвиток якось пригальмувався. Слава Богу, залишилися нереалізованими плани орендаря щодо будівництва висотного готелю. Він би назавжди знищив тиху чарівність цього саду.
Краєзнавці впевнені, що наявність напівзруйнованого будинку резиденції Дюка відкриває величезні можливості для реалізації планів щодо створення історичної експозиції. Цілком можливо, зацікавлення до неї проявило б і Посольство Франції в Україні, яке нещодавно видало серйозну книжку про роль французів в історії Одеси українською та французькою мовами.
На шляху до історичної
справедливості
Ми вже докладно розповідали нашим читачам про плани щодо створення історико-меморіального комплексу на території Преображенського парку. Він покликаний увічнити пам’ять про 200 тисяч одеситів, які за різних часів поховані на Старому міському цвинтарі. Поки ж що, на жаль, доводиться говорити про неприємні курйози. Наприклад, крамничка біля невеличкої каплиці, що з’явилася неподалік від входу з вулиці Новощепний ряд, встановлена саме там, де колись була могила графа Олександра Строганова. Одна думка про це змушує мимоволі здригатися, дивлячись на відпочивальників біля культової споруди. Хотілося б, щоб учасники проведення робіт з реконструкції дбайливіше ставилися до усієї інформації щодо поховання на Старому цвинтарі.
Парк Шевченка –
це стадіон та дельфінарій
На жаль, але найчастіше саме так представляють гостям міста парк Шевченка одесити. Алея Слави і Пост № 1, та й пам’ятник Кобзареві відійшли в тінь стадіону європейського рівня і неймовірно популярного шоу в дельфінарії «Немо». Такі реалії сьогоднішнього дня.
– Парк Шевченка має у своєму розпорядженні унікальний потенціал перспективного розвитку, – вважає Тамара Єніна. – Тут можна й потрібно підсилити експозицію, пов’язану з Алеєю Слави і Постом № 1. Потрібна експозиція, присвячена Тарасу Шевченку. Навколо стадіону повинна бути створена інфраструктура для занять, зокрема екстремальними видами спорту. Велика територія дозволяє організувати зони для різних видів відпочинку. Поки що ці можливості, на жаль, не використовуються.
Що ж, залишається дочекатися підсумків конкурсу і довідатися, які нові ідеї запропонують одеські студенти. Оскільки за роботу вони взялися з ентузіазмом та великим бажанням, слід сподіватися на появу нових паркових відкриттів.
