Сьогодні багато хто з моїх односельців нарікає на те, що на шести присадибних сотках не вдається виростити пристойного врожаю овочів чи картоплі. Скаржаться здебільшого на виснаженість ґрунтів, відсутність опадів, несамовиту спеку та багато інших факторів. В цей же час любашівчанин Віктор Петрович Гулєватий разом з дружиною Світланою Леонтіївною отримують два, а деяких культур і три повноцінних урожаї на рік.
Ранньої весни, коли від зимового авітамінозу кожен рятується як може, соковита, аж бринить, рання редиска, вирощена Віктором Петровичем, притягує покупців, мов магнітом. Хто скуштував цього ніжно-рожевого коренеплоду «від Гулєватого», обов’язково повернеться за нею не один раз.
– Як вдається на невеличкій присадибній ділянці примудрятись вирощувати овочі не тільки для своєї сім’ї, а ще й на продаж? – поцікавилась я у Віктора Петровича, бо й сама часто купую в нього редиску.
– А ось приходьте в гості, все вам продемонструю наочно, – посміхнувся 72-річний чоловік.
Якраз надворі вже бал правила осінь, городи наполовину звільнились від урожаю, і час для візиту, можливо, не дуже вдалий, все ж вирішила піти подивитись, чим займається овочівник-любитель.
Застала Віктора Петровича за роботою, нетрадиційною для осінньої пори. Він якраз приводив домашню «техніку» до порядку, вичищав ручну сівалку від залишків насіння редиски.
– Ви що, у вересні сіяли редиску? – здивовано запитала я.
– Так, першого вересня посіяв. Я вже кілька років поспіль на своїй присадибній ділянці намагаюсь отримувати два урожаї на рік. Адже тривала тепла й сприятлива погода у нашій степовій зоні дозволяє це робити. Треба тільки знати, які культури за якими висівати. А ще не боятись експериментувати, випробовувати строки і агротехніку. Та й рекомендацій аграрних фахівців з цього приводу зараз вистачає, – терпляче роз’яснює господар.
– А коли ж будете збирати врожай? Ранні заморозки вас не лякають?
– Розраховую, що на початку жовтня розпочну рвати готову редиску. Що ж до заморозків, то скажу, що маю від них надійний захист – агроволокно. Покриваю цим спецпокривалом сходи – і ніякі мінуси не страшні. До речі, від весняних заморозків теж рятуюсь агроволокном.
Гостинний господар продемонстрував величеньку ділянку, на якій кожна грудочка землі дбайливо перебрана руками. Саме тут незабаром з’являться дружні сходи редиски. Майбутню плантацію своєї «коронної» культури він розмістив на тому шматку городу, де щойно викопав картоплю. Після посіву пенсіонер ретельно підживив і полив засіяну площу, для пришвидшеного проростання насіння. А тепер залишається лише почекати перших сходів.
Картопля для українців – другий хліб, тож як на городі обійтись без неї? Раніше пенсіонер експериментував і з картоплею, висаджував її по 8 сортів. Але врешті-решт зупинився на двох, які протягом десятиліть не вироджуються, дають високі, стабільні врожаї. Насіннєвими бульбами він щедро ділиться зі своїми односельцями.
Невеличкий відступ від теми і екскурсія доглянутим і досить-таки величеньким (20 соток) господарством продовжується. Ось зеленіє рівнесенькими рядочками молодий кріп. Поряд духмяніють незабутніми ароматами базилік, коріандр, селера, петрушка. А ще далі цвітуть яскраво-жовтим цвітом і рясно зав’язуються молодесенькі огірочки. Хіба таке можливе у вересні?
– Це теж третій, тобто літній, посів, – показує рукою городник. – Свіжі огірки не переводяться на нашому столі з початку літа й до глибокої осені.
Торік захопилося подружжя Гулєватих ще й полуницею. Сорти підібрали різного строку дозрівання. Нинішнього літа отримали перший урожай, він перевищив усі очікування – з невеличкого клаптика ягідника зібрали близько 60 кілограмів полуниці. Предмет особливої гордості – сорт «Королева Єлизавета». До осінніх заморозків він рясно червоніє плодами і дарує вітамінну насолоду усій родині.
Відсутність на просторому городі жодного бур’янцю та щедрі врожаї городини дають зрозуміти, що Гулєваті звикли старанно кланятись землі. Що ж до виснаження ґрунту, на який нарікають найчастіше, то тут господар працює на випередження. Кожні 5-6 років восени він вносить під перекопку кілька причепів перегною. Тому таке поняття як «неврожай» йому практично не відоме.
На завершення хотілося б додати, що захоплення овочівництвом у цьому домі не випадкове. Подружжя Гулєватих свого часу закінчило Мігеївський сільгосптехнікум, обоє навчались на агрономічному відділенні. Тож, вони майже на рівних розбираються у перевагах чи недоліках того чи іншого сорту. Але Світлана Леонтіївна уступає Віктору Петровичу лідерство на присадибній ділянці. Адже він все життя трудився в місцевому колгоспі агрономом із захисту рослин, потім завідуючим току, тож йому, як кажуть, всі «карти в руки». Світлана Леонтіївна довгий час до виходу на пенсію очолювала районний відділ статистики. Родом ця славна сімейна пара з Кіровоградщини. Звідти й перенесли свою невтомну працелюбність, уміння господарювати на землі та привітну, гостинну вдачу.
