В Ананьївському краєзнавчому музеї мою увагу привернула фотографія першої міської пожежної команди на чолі із бравим молодим офіцером. Вдалося з’ясувати, що заснував пожежну справу в Ананьєві Юрій Порфирійович Захарчук.

Народився він 26 листопада 1890 року в родині дворянина Херсонської губернії, за іншими джерелами – у місті Києві. Закінчив юридичний факультет та Київське військове училище першого розряду. Організував та керував пожежними командами в Ананьєві, Житомирі.

У російській армії Ю. Захарчук дослужився до поручика. Товариші по службі за чесність та справедливість обрали його членом Офіцерського суду честі.

Після революції, повоювавши за батюшку-царя, Юрій Порфирійович емігрував до Туреччини. Живучи в Стамбулі, він запропонував свої послуги щодо організації пожежної служби. Тоді в місті пожежі були частим явищем, але турки не гасили їх, а сідали і молилися Аллахові. Влада прийняла пропозицію поручика, виписала із Франції дві пожежні автомашини та спорудили десяток візків з бочками води.

Утруднювало ліквідацію пожеж відсутність нумерації будинків. Ю. Захарчук запропонував виправити становище. Але емальовані таблички з номерами будинків турки розвісили абияк, цим збільшили наявний безлад. Заважало роботі головного пожежника Стамбула нерозуміння жителів міста, які, тримаючись за свій звичний побут, тобто лежачи на вулиці або торгуючи в наметі, не зрушували з місця і не пропускали по вулиці бочки з водою. Від безсилля Юрій Захарчук з першою нагодою переїздить до столиці Болгарії.

Пожежна команда Софії за тих часів складалася з декількох візків і в більшості випадків встигала приїхати на попелище. Приводом для початку кар’єри брандмейстера Ю. Захарчука стали його неабияка енергія, знання та розпорядливість. Так, увечері 11 лютого 1923 року під час катастрофічної пожежі Державного народного театру він виявив спритність та мужність при порятунку глядачів – столичної богеми. 

Наступного ранку тодішній прем’єр-міністр Олександр Стамболійський викликав Захарчука до себе і, з’ясувавши, що його ініціатива не випадкова, що він закінчив спеціальну школу пожежних командирів у Петербурзі та має великий досвід у цій справі, призначає іммігранта шефом пожежної справи в столиці. Завдяки його неабияким адміністративним та організаторським здібностям пожежну справу в Софії було поставлено на таку висоту, що незабаром з’явилася приказка: «Юра Захарчук з’являється на пожежу за п’ять хвилин до її початку!». Пізніше начальниками пожежних команд у багатьох містах Болгарії стали його колишні підлеглі. За роки служби Захарчук став найпопулярнішою особистістю в країні. На паради начальник столичних пожежників виїжджав на величезному сніжно-білому угорському жеребці, як і на пожежі або прогулянки містом.

«Пожежник блищить не каскою, а духом і професіоналізмом», – любив повторювати Захарчук своїм курсантам, організувавши у 1924 році перші навчальні курси пожежників. У тому ж пам’ятному році в Болгарії за настійною вимогою Юрія Порфирійовича з’явився перший пожежний автомобіль. А коли у 1925 році для столичної мерії було закуплено новий «рено», Ю. Захарчук поїхав до Франції і на заводі фірми навчився ним управляти.

За свідченнями іноземців, у 30-ті роки пожежна команда Софії була найкращою в Європі. Ю. Захарчук особисто навчав персонал, виїжджав до різних міст країни, там з командою влаштовував навчальні пожежі та показував, як їх треба гасити.

У результаті на огляді пожежних команд у Лондоні в 1932 році болгари посіли перше місце, перемігши беззмінних лідерів традиційних змагань – німців.

У 1935 році при Міністерстві внутрішніх справ та громадського здоров’я було створено Центральний загін першої та швидкої допомоги, керівником якого одностайно обрали Юрія Захарчука. Тепер він відповідав за всю пожежну охорону країни.

На початку Другої світової війни міста Болгарії піддалися бомбардуванням. Особливо страшними були 1943-44 рр., коли над Софією з’являлося одночасно по декілька десятків англійських бомбардувальників, що змітали цілі вулиці.

Пожежники були завжди готові до роботи, за лічені хвилини прибували на місце і боролися із вогняною стихією. І майже завжди з ними був їхній «батя» та вчитель Юрій Захарчук...

Коли в Болгарії відбулася революція і до країни вступили радянські війська, почалися антицарський терор і «народні» суди. Своє життя Юрій Порфирійович Захарчук закінчив по-офіцерському: 10 вересня 1944 року він застрелився, не прийнявши нової комуністичної влади.

Сучасні болгарські пожежники, одностайно визнавши Юрія Захарчука «Пожежником ХХ сторіччя», щороку у своє професійне свято, 13 вересня, несуть до його могили вінки.