Сьогодні все частіше говорять про перехід до інформаційного суспільства, коли кожна людина стає споживачем величезної кількості фактів, що звалюються на неї з усіх боків, цифр, умовиводів політиків і представників шоу-бізнесу, священнослужителів і спортсменів, чиновників і лікарів.
«Так це ж добре», – скаже захоплений прихильник усіх сучасних новацій і змін, впевнений, що різноманітна інформація дозволяє йому знати про все і про всіх достеменну правду. І навіть не зрозуміє, що це і є одна з головних ілюзій сучасного інформаційного суспільства. У ньому споживачеві «допомагають» побачити ту чи іншу інформацію під потрібним кутом зору, формуючи тим самим не лише його погляди, систему життєвих цінностей, світогляд, але й стиль поведінки.
Втім, поговоримо про все докладніше.
Тотальна мережезація
Глобальний крок у бік остаточного формування інформаційного суспільства був зроблений інтернетом. Всесвітня павутина прийшла не лише в офіси й навчальні аудиторії, завдяки чому представники практично усіх професій і студенти значну частину робочого часу почали провадити за комп’ютером. Вона стала наполегливо претендувати і на особистий простір людини, втягнувши її в ігри, навчальні програми, перегляд кінофільмів, шоу, і, звичайно, спілкування в соціальних мережах. Тому, відійшовши від комп’ютера зовсім ненадовго, багато які наші сучасники починають відчувати якусь відірваність від того, що відбувається у світі, їм стає дискомфортно, нудно. І нормальний стан повертається лише тоді, коли вони знову відкривають улюблені сторінки в інтернеті. Так сформувався новий тип залежності – інформаційний.
Ще кілька років тому фахівці відзначали ряд переваг всесвітньої мережі. Зокрема, говорили про можливість скинути заряд агресивності, яка, на жаль, постійно зростає в сучасному кризовому суспільстві, а також знайти друзів і уникнути самотності. На їхню думку, інтернет міг стати своєрідною терапією проти невмотивованої агресії та глибоких депресій, які часто закінчуються спробами звести рахунки з життям.
Однак із часом стали вимальовуватися інші пріоритети. Інтернет перетворився на полігон для поширення екстремістських поглядів, ідеологій расової нетерпимості, пропаганди діяльності різних сект, став могутнім інструментом маніпуляції людьми. У ряді країн уже забороняють роботу деяких сайтів або ухвалюють рішення щодо можливого закриття інтернет-ресурсів, що закликають, зокрема, до організації заворушень.
У роботі всіх основних складових сучасного інформаційного суспільства – інтернету, телебачення, кіно враховуються базові закони людської психіки й сучасні розробки щодо керування поведінкою мас людей.
– Ліва півкуля мозку відповідає за роботу свідомості людини, – говорить завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології ОНМедУ, доктор медичних наук, професор Валерій Бітенський. – Права – за несвідоме. Психіка має три складові – свідоме, несвідоме (або підсвідоме) і бар’єр між ними (цензура). Будь-який факт із зовнішнього світу, з яким людина зустрічається, проходить через цензуру її психіки, потрапляючи у свідомість або несвідому сферу. Але не потрібно думати, що все те, що потрапило в несвідоме, назавжди забуте. Інформація звідти рано чи пізно починає впливати на свідомість. Тому багато які сучасні технології впливу на людину, зокрема, у сфері реклами, засновані на використанні несвідомої складової психіки. Туди потрапляють повідомлення, які потім переходять на свідомий рівень сприйняття й формують певні типи поведінки людей, підштовхують їх до тих чи інших вчинків.
При передаванні телевізійного сигналу, особливо під час реклами, використовуються три основні принципи технології пасивного трансу (гіпнозу): розслаблення, концентрація уваги і навіювання. Розслабившись і зосередившись перед екраном телевізора, людина поглинає всю інформацію, що навіюється їй. А оскільки у людини, на відміну від тварин, дві сигнальні системи, то це означає, що люди однаково реагують як на реальний чуттєвий подразник (права півкуля мозку), так і на людську мову (ліва півкуля мозку). Інакше кажучи, для будь-якої людини слово є таким же реальним фізичним подразником, як і всі інші. Транс підсилює дію слів (ліва півкуля мозку) і емоційно сприйманих картинок-образів (права півкуля мозку). Тому, відпочиваючи біля телевізора, будь-яка людина саме в цю мить і в цьому стані стає надзвичайно вразливою, бо її свідомість переходить у гіпнотичний стан.
Через 20 – 25 хвилин перегляду телевізійної передачі мозок починає вбирати будь-яку інформацію, яка надходить за допомогою телетрансляції. Навіть якщо глядач спочатку негативно ставиться до рекламованого товару, багаторазові повторення змінюють його уявлення. І побачивши цей товар у магазині, він згадає рекламний ролик і, скоріш за все, придбає річ, про покупку якої лише кілька хвилин тому навіть не замислювався. На Заході говорять про те, що саме так формується манія покупок. Їй підлягають більшість громадян.
Будучи людиною із чудовим чуттям гумору, Валерій Семенович розповів, як сам, піддавшись одного разу рекламним обіцянкам, придбав зовсім непотрібний у домашньому господарстві шланг. Тобто сучасні методи впливу на людину вже настільки опрацьовані, що здатні підкорити собі навіть досвідченого професіонала у сфері лікування психічних розладів і корекції психологічних станів.
Впливаючи на підсвідомість індивіда, реклама призводить до того, що людина уже не належить сама собі. Вона підкоряється принципам і нормам життя, що їй нав’язують. І навіть якщо свідомо вона ще опирається деяким із них, підсвідомо вона вже робить вибір на користь тієї чи іншої психологічної установки з боку маніпуляторів.
Аналогічно даний механізм працює і в разі нав’язування певних оцінок тих чи інших подій, вчинків людей, процесів, що відбуваються в різних країнах. Якщо біле постійно називають чорним, його таким починає сприймати більшість громадян. Тільки ті з них, хто вміє і звик серйозно аналізувати пропоновану інформацію, можуть не попастися в розставлені пастки сучасних ЗМІ. Але таких людей, на жаль, мало.
У східних філософіях завжди акцентують увагу і на тому, що емоції заважають знаходити правильні, раціональні та продумані рішення. Це справді так. У стані емоційного сплеску людина більше піддається навіюванню і легше сприймає те, що їй хочуть «упхати». Цією особливістю повною мірою користується сучасне телебачення. Усі новинні програми перевантажені сюжетами про війни, катастрофи, вбивства, дорожньо-транспортні пригоди – у переважній більшості випадків починаються ними. Таке негативне емоційне тло заганяє людину в кут, залишаючи відчуття крихкості й незахищеності життя. За даними опитувань, у різних вікових групах страх за своє життя після перегляду подібних матеріалів відчувають від 50 до 90 відсотків глядачів. У них формуються симптоми, притаманні неврозам, – тривожність, істеричність. І кожен усіма силами намагається уникнути отриманого дискомфорту – спрацьовує природній захисний механізм психіки. Навіть не аналізуючи отриману інформацію, хтось намагається не дивитися новини взагалі, хтось іде геть у світ своїх захоплень або поринає в депресію, комусь відключитися допомагають алкоголь і наркотики. Ну а телебачення, не гаючи часу, протягує свою руку «допомоги», пропонуючи нескінченні розважальні шоу, напхані дорогою рекламою. Сучасний глядач, який і без того набагато більше залежить від телебачення, ніж це потрібно для нормального стану його психіки, у пошуках виходу з негатива ще глибше поринає у нескінченний калейдоскоп облич учасників шоу, які танцюють, співають, готують кулінарні страви.
– Це найпростіший шлях для того, щоб людина розучилася думати, – далі розповідає Валерій Бітенський. – І зверніть увагу: у шоу рішення ухвалюють не авторитетні професіонали, які могли б сприяти формуванню у глядачів гарного смаку, глибокого розуміння того чи іншого виду мистецтва, а глядацька аудиторія. Тобто все орієнтоване на потреби публіки. А вони, як відомо, не високі. Гасло «хліба й видовищ», як і раніше, – актуальне.
Крім того, учасниками різних ток-шоу все частіше стають люди із сумнівними життєвими цінностями. Що більше бруду вони виливають на глядачів, то кращі, то вищі будуть рейтинги передачі. Це один з головних принципів сучасного телебачення, орієнтованого на залучення якомога масовішої аудиторії будь-якими засобами. Як наслідок, героями нашого часу, орієнтирами для молодого покоління, дбайливо вирощеними ЗМІ, стають малопривабливі з погляду християнської моралі персонажі.
Мати чи бути?
Книжка за такою назвою була написана Еріхом Фроммом. Він аналізував дві діаметрально протилежні системи цінностей. Міркував про людей, орієнтованих на придбання максимальної кількості матеріальних благ (мати) і тих, хто замислюється про сенс життя, шукає своє призначення й прагне відбутися як особистість (бути).
Перші вбачають себе винятково товаром, вигідно продавши який можна домогтися бажаного матеріального добробуту. Тому все їхнє життя складається з пошуку найзатребуваніших суспільством на даному етапі його розвитку людських типів поведінки й підлаштовування під них. Для цих людей не існує поняття зрадництва. Вони звикли у всьому використовувати навколишніх. Люди для них – лише одне із засобів досягнення поставлених завдань. «Нічого особистого», люблять маскувати вони свої устремління. І ця розхожа фраза якнайкраще характеризує представників саме першого типу.
Представники другого типу зазвичай не так успішні та заможні. Але ці люди залишаються зберігачами вічних людських цінностей, творцями у всіх сферах діяльності. Багато в чому саме їхніми зусиллями й забезпечується прогрес людства.
Суспільство масового споживання, як іноді називають сучасний соціум, формує сприятливий клімат для переважання людей першого типу. Постарайтеся згадати хоча б кілька останніх фільмів або телесеріалів про наших сучасників. Неодмінним у них виявиться переможна хода успішних героїв по головах рідних, близьких і колег.
– Ще з минулого століття відомо, що найпривабливішим для глядачів є сюжет із убивствами й насильством, – говорить Валерій Бітенський. – Першими це зрозуміли американці, і стали експлуатувати цей сценарій у різних його варіаціях з використанням потужних можливостей кінематографу. Там вплив на людину відбувається з усіх боків – вона чує, бачить, що відбувається на екрані. А зараз, завдяки сучасним технологіям, може навіть потрапити в гущу подій. Але що далі розвиваються технології, то менше залишається глибинного змісту в цих картинах. Спокійна, розмірена розмова мовою кіно про сутність людського буття в сучасному світі трапляється дуже рідко. Мало глядачів, здатних такий стиль спілкування сприймати. Режисери, орієнтовані на касовий успіх, від якого залежить, чи будуть вони найближчим часом знімати наступну картину, віддають перевагу блокбастерам, страшилкам і фантастиці. Вони кажуть, що не пропагують жорстокість і насильство, а показують тяжку боротьбу добра зі злом. Шкода лише, що більшість глядачів не сприймає цей завуальований філософський підтекст, а запам’ятовує тільки вчинки, часто неблаговидні, героїв картини. А підлітки все частіше ще й копіюють персонажів-переможців. Якщо грамотні кінокритики починають говорити про ці негативні процеси, про занепад кінематографу як виду мистецтва, покликаного будити в людині її найкращі риси, їх просто звинувачують у відсталості, нерозумінні сучасних тенденцій і непрофесійності.
Р.S.Повертаючись до вже згаданої книжки Еріха Фромма, не можна не замислитися про двоїсту сутність людини. Адже в кожному з нас живуть свої уявлення про добробут і про те, якою людина хоче стати. І як показує досвід, нахил лише в один бік призводить до досить негативних наслідків.
У своїх інтерв’ю останніх років Валерій Бітенський не раз говорив про зростання кількості неврозів і суїцидів:
– Психіка не справляється з навантаженням, яке на неї навішує соціум. У людини з’являється тривога - за себе, рідних, близьких. Багатьох переслідує страх вмерти, збожеволіти або заразитися інфекційним захворюванням, з’являється острах щодо інших людей. У більшості таких хворих страх не має очевидної причини. Його причини криються набагато глибше.
Парадоксальний приклад. У Велику Вітчизняну люди практично не хворіли: ні виразок шлунка, ні радикулітів, ні неврозів. Чому? Була мета, а тому й висока опірність організму. Так вже ми влаштовані. А що зараз? Абсолютно безцільне існування. Людина, підкоряючись нормам, що їй нав’язують, включається в нескінченну гонитву за матеріальним благополуччям. А її душа жадає зовсім іншого існування. Вона хоче бути корисною іншим, займаючись, наприклад, волонтерською працею або написанням книжок для дітей. Але якби вона зробила такий вибір, найближче оточення її не зрозуміє, засудить, вважатиме не зовсім нормальною. Це тяжкий крок, на який наважуються небагато хто. Решта живуть, по суті, чужим життям доти, доки можуть із ним справлятися. Не випадково рівень суїцидів залишається найвищим у найрозвинутіших країнах, де матеріальні потреби задоволені, і людина більше замислюється про смисл свого життя. Про смисл, якого немає. Тобто справді: не хлібом єдиним…
Як один з механізмів захисту психіки благополучних людей, з’явився рух дауншифтерів. Це люди, які на піку популярності й успіху облишили все і вирушили в якийсь віддалений куточок світу, у провінцію або в монастир, щоб серйозно поміркувати про своє життя й постаратися багато чого в ньому змінити.
Можливо, це надзвичайний захід. Але для того, щоб бути не так залежним від потужних інформаційних маніпуляцій сучасного світу, слід більше читати, спілкуватися з людьми в реальному, а не віртуальному світі, робити вчинки не на рівнях гри, а щодня. І постаратися за все, що відбувається у вашому житті, нести відповідальність. Не списуючи те, що відбувається, на моду, правила поведінки вашого кола й обставини.
