– Я звичайна сільська вчителька. У мене немає профільного навчання, поглибленого вивчення предмету, експериментальних класів, матеріальної бази. Але результативність моєї роботи є.
Такими словами закінчила свій виступ перед численним та шановним журі на обласному конкурсі «Учитель року-2014» вчителька світової літератури Розквітівської школи Наталія Посмітна – і скорила серця суворих і вимогливих суддів.
А попереду були майстер-клас, контрольні роботи, творчі завдання, відкритий урок у гімназії № 5 з тридцятьма незнайомими учнями, самопрезентація.
Велике напруження, безсонні ночі – і ось він, омріяний успіх! Серед 24 найкращих учителів Одеси та області вона стала переможницею.
Я вірила в це, бо вона розумна, ерудована, креативна, творча, а ще дуже гарна, витончена, делікатна, щира і відверта. В Одесі не хотіли вірити, що Наталія Миколаївна – сільська вчителька, яка 23 роки трудиться на тяжкій освітній ниві. Від дзвінка до дзвінка за розкладом проходять в Розквітівській школі її уроки, свята, конкурси, вечори, виховні години, і кожен із цих заходів – незабутній, його понесуть із собою в життя учні, полишивши стіни рідної школи. Вона вчить думати, аналізувати, зіставляти, висловлювати свою точку зору, робити висновки, точно відчувати внутрішній світ героїв, їхню душевну красу або огидність, а ще – бути чуйними, добрими, людяними, милосердними, щирими, щедрими, співчутливими, бо саме цих рис у нинішній скрутний період «духовного вакууму» так потребують наші діти.
Наталія Миколаївна і сама є носієм цих рис, бо впевнена, що вчитель – це взірець для учня, і тому його поведінка, світогляд, спосіб життя мають збігатися з тими принципами, що лежать в основі його педагогічної діяльності.
Якось при зустрічі з одним із своїх випускників, який був далеко не найкращим учнем у школі, Наталія Миколаївна почула, що вона його улюблений учитель. Коли поцікавилася, чому, у відповідь почула: «Бо Ви не ображали мене, коли я нічого не знав на уроці». Такою характеристикою можна пишатися.
Ось і я пишаюся своєю колегою, учителем нашої школи, що у місті Одесі змусила заговорити про село Розквіт, про Березівський район.
А на конкурсі все допитувалися: чому ми раніше не знали про такого вчителя, чому? Коли я запитала: «А правда, Наталіє Миколаївно, чому?», вона відповіла: «Бо ще не настав був мій час, я ще не набула рішучості, впевненості, педагогічної мудрості».
Можливо, й так. До кожного приходить його зоряний час, злет у різні життєві періоди, у різні пори року. До нашої Наталі він прийшов цієї зими, дав крила, визнання, повагу та захоплення в дитячих очах. Я заздрю тим, до кого завтра Наталія Миколаївна зайде в клас і скаже: «Діти, ви запам’ятайте, що лише той Учитель, що живе так, як навчає».
