На початку 2000-х по усьому світу через бум виробництва й продажів побутової електроніки значно зросло споживання електроенергії. За прогнозами економістів, після 2020 року обсяги її споживання досягнуть рівня виробництва. Настане глобальна енергетична криза. Проблема погіршується тим, що, у зв'язку зі зростаючими цінами на сировину, дорожчає енергія теплових станцій. А слабкорозвинена альтернативна енергетика не може забезпечити потреб світової промисловості, що загрожує загасанням високотехнологічних галузей.
Нескінченні дискусії з цього приводу періодично зачіпають спірну тему – атомну енергетику. Необхідність розв’язувати проблему лежить в основі так званого Глобального атомного ренесансу.
Круглий стіл «Атомна енергетика в контексті енергетичної стратегії України. Ядерно-промисловий енергокомплекс України: невикористані можливості» пройшов у прес-центрі «Одеса-медіа».
– Споживання електроенергії у світі постійно зростає, – говорить Костянтин Батозський, генеральний директор дослідницької компанії «Ukranian Axis». – До 2040 року воно збільшиться навіть у найнерозвиненіших регіонах планети – у Південно-Східній Азії та Африці. Використання вуглеводнів (вугілля) для теплових станцій уже сьогодні економічно невиправдане через зростаючі тарифи на вантажоперевезення і значне забруднення навколишнього середовища.
Так звана зелена енергетика (вітряні, сонячні електростанції) має вразливі сторони. Її стабільність залежить від погоди й людського чинника. Наприклад, поверхня сонячних батарей (для більшої ефективності їх роботи) потрібна бути в ідеальній чистоті. Це вже впливає на рішення урядів: через великі витрати на утримання від сонячних установок на користь атомних станцій відмовилися Арабські Емірати.
Важливою, але розв'язуваною проблемою атомників залишається утилізація. В лабораторіях уже розробляються атомні реактори четвертого покоління, у яких можна буде «допалювати» накопичені ядерні відходи.
– Активісти від екології часто наводять як приклад Німеччину, – далі розповідає В'ячеслав Дубковський, завідувач кафедри атомних електростанцій Одеського національного політехнічного університету. – Ця країна відмовилася від атомної енергетики. Але важко уявити собі Україну, що урізала половину своїх потреб на користь інших видів енергії. У Німеччині та інших країнах Європи зовсім інший характер урбанізації. Гарні містечка, оточені вітряками й сонячними батареями, – усього лише картинки. Жодне більш-менш велике місто не забезпечується електроенергією від альтернативного джерела.
– У Франції, – розповідає Григорій Драган, професор кафедри теплофізики ОНУ ім. І.І. Мечникова, – частка атомної енергетики становить практично 80 відсотків, в Україні – 43 – 48 відсотків. У той же час нашу країну можна назвати енергонадмірною, що працює на 70 відсотках свого потенціалу. Енергію виробляють 15 енергоблоків на чотирьох станціях, не враховуючи чорнобильські реактори, що перебувають у стадії виведення з експлуатації.
Будь-яка АЕС функціонує з постійною потужністю, і вночі, на замовлення, її не можна «приглушати». Надлишок «нічної» енергії дівати нікуди. Тому перспективним напрямом розвитку фахівці вважають спорудження АЕС малої та середньої потужності. «Робочими конячками» можуть стати реактори, використовувані на атомних криголамах і підводних човнах. Маючи подібну установку, селище міського типу або невелике місто убезпечить себе від перебоїв в електромережі на місцевому рівні.
Перевага таких реакторів полягає в тому, що з них, як з дитячого конструктора, можна зібрати установку будь-якої потужності – для міста, для декількох селищ... З другого боку, спорудження міні-станцій сприятиме економічному зростанню регіону – здешевленню енергії, забезпеченню новими робочими місцями й можливістю збільшення кількості вже наявних у суміжних галузях (транспорт, освіта, медицина).
В умовах кризи все частіше згадують про економічну ефективність роботи ядерних реакторів. Як відомо, енергія, що добувається при розподілі ядер одного кілограма урану в реакторі, дорівнює енергії, одержуваній при згоранні в топках близько двох мільйонів тонн органічного палива.
Україна посідає п'яте місце у світі за запасами уранових руд. Добуту руду спочатку збагачують (видаляють непотрібні домішки) у Росії, потім українські АЕС використовують готовий концентрат.
Головна проблема української енергетики полягає в тому, що за час незалежності країна так і не виробила стратегію в цій галузі. Необхідне гнучке тарифне регулювання. Наприклад, низькі ціни за світло в нічний час. Крім того, треба спростити процедуру підключення до електромереж.
Одним з негативних аспектів є старіння корпусів реакторів. Деякі АЕС України близькі до завершення терміну експлуатації. Але сучасні технології продовження життя реакторів розвинені настільки, що стали в усьому світі практично рутинними. Вони дозволяють збільшити термін експлуатації реакторів від 30 до
50-60 років.
Судячи з відсутності інтересу до таких перспектив, у розвитку вітчизняної атомної енергетики спостерігається якийсь затишок. Зупинено спорудження третього і четвертого блоків Хмельницької АЕС, заводу з виробництва ядерного палива в Кіровоградській області. Та й кадрове питання вирішується не найкращим чином. Низький рівень попередньої освіти студентів «атомних» кафедр став проблемою технічних вузів.
Не довелося б через пару років думати, як наздоганяти конкурентів, якщо все-таки з'ясується, що без атомної енергетики країні поки що не обійтися…
