Мирний Ташкент. Команда на завантаження в транспортний Іл-76, зліт. А через годину відчинилась рампа літака, в обличчя дмухнула кабульська спека і… війна.
Саме так, як і для тисяч інших наших співвітчизників, розпочинався бойовий шлях Олександра Цапенка.
Закінчивши Полтавське вище військово-командне училище зв’язку лейтенант Цапенко прибув для проходження служби до радіорелейного батальйону, який дислокувався у Молдавії. А потім – крутий поворот долі: медична комісія визнала Олександра придатним для проходження служби у спекотних країнах, і незабаром – нове призначення. І тепер вже на посаду командира радіорелейно-кабельної роти окремого батальйону зв’язку 40-ї армії в Афганістані.
Майже два роки служби в далекій ісламській країні, понад півтори тисячі кілометрів шляху в складі колон по землі, що ставала дибки від вибухів снарядів, і все заради одного – своєчасного налагоджування зв’язку між тими, хто веде важкий бій.
У 1987 році був випадок, коли Олександр Цапенко міг загинути при виконанні бойового завдання. Сталося так, що після тривалого, виснажливого маршу наші радіорелейні станції розгорнулися на визначеному командуванням місці для виходу на зв’язок з військовими частинами, що висувалися для проведення бойових дій. Кожна хвилина затримки могла коштувати життя багатьом солдатам і офіцерам. І саме в цей час пролунала команда командира батальйону зв’язку підполковника Козиря: «Згорнутися! Переміститися на нове місце!». Не всі тоді зрозуміли рішення комбата, деякі бурчали, що в таку спеку можна було б і не витрачати час на незрозумілі переміщення… А за годину, розгорнувшись на новому місці, зв’язківці побачили, як там, звідки вони своєчасно вивели свою бойову техніку, почали вибухати реактивні снаряди моджахедів…
– Ми тоді ще більше почали поважати нашого комбата. Командирський, офіцерський досвід йому підказав, що там небезпечно: місцевість пристріляна, це – пастка. Ось так комбат врятував життя десятків людей. Спасибі йому велике за це! Згодом, за успішне виконання завдань з організації зв’язку в операції «Магістраль» комбат був нагороджений орденом Червоної Зірки! – ось так, по-людськи тепло, згадує свого командира полковник запасу Олександр Цапенко.
А його самого, напевно, і сьогодні з вдячністю згадує колишній рядовий Олександр Слєпньов: сліпа куля влучила йому у ліве плече. Моторошно було дивитися, як пульсує кров крізь розірване кулею обмундирування. Але не розгубився тоді старший лейтенант Олександр Цапенко, та швидко, як вчили, перекрив рану, без зволікань перетягнув джгутом місце поранення. Солдата оперативно госпіталізували. Хлопця врятували! А через місяць він прибув до підрозділу зі свіжим рубцем і медаллю «За бойові заслуги».
Повернувся в Союз Олександр Цапенко в день народження дружини Світлани, 6 лютого 1989 року з однією з останніх радянських колон. Перетнув у Термезі міст між Афганістаном і СРСР, між війною й миром, потрапив в обійми дружини, матері, батька, підняв на руках свого вже майже чотирирічного сина Євгенка. От тільки хлопчисько у схудлому, засмаглому, з вусами, у офіцерській формі з медалями дядькові одразу батька не впізнав… Через півроку, вже на новому місці служби командир частини перед строєм вручив молодому офіцеру Олександру Цапенку орден «За службу Батьківщині у ЗС СРСР» ІІІ ступеня – його нагороду, за його Афган…
