Не стерта пам’ять на борту

Про те, що він – Герой Радянського Союзу, Петро Васильович Томасевич дізнався через 16 років після Великої Вітчизняної війни.

1961 року, будучи старшим машиністом, Томасевич стояв вахту біля парових котлів турбохода «Красный Октябрь». При проходженні через Босфор на борт була одержана термінова радіограма. У ній говорилося, що за зразкове виконання бойових завдань і мужність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками старшому сержантові Томасевичу присвоєно високе звання Героя із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

Після вахти його оточили члени екіпажу: «Розкажи, Васильовичу…».

Петро виховувався в дитячому містечку, на території нинішнього одеського санаторію 

ім. Чувиріна. Його поведінка відповідала вуличним традиціям і духу часу, який назавжди залишився довоєнним: без дозволу втікав у Аркадію, із завзяттям ганяв у футбол, бився із хлопчаками, любив кінофільми 30-х років, «стріляв бички» папірос. У колективі вихованців дитбудинку був улюбленцем і заводієм. А, як характеризують його вихователі, – дитиною сміливою і за вдачею лідером. Незабаром у хлопчику пробудилася пристрасть до читання. З газет і розповідей старших він довідувався про події, якими жила країна. Його уяву запалювали приклади моряків, льотчиків-полярників, воїнів, що воювали на Хасані й Халхін-Голі. У школі він дослухався до учителів, які виховували в юнаках мужність, хоробрість і геройство.

Вихованці дитбудинку не мріяли про інститути, їм, щоб вижити, потрібна була робітнича спеціальність. Ледве Петро встиг вивчитися на електрика, як почалася війна, і його з іншими підлітками евакуювали до міста Джамбула. Улітку 1942 року, приписавши собі два роки, Томасевич попросився в армію добровольцем. І після тримісячних сержантських курсів був відправлений на фронт.

А далі були бої, – за Донбас і Харків, участь у Яссько-Кишинівській операції. Поранення. І знову він повертався у стрій. Він робив нічні рейди тилами ворога, не раз брав «язиків» у розвідці.

У жовтні 1944 року Петро Томасевич брав участь у кровопролитних боях за Будапешт. Очолюючи жменьку сміливців, він першим вивів свій взвод до Тиси і форсував річку. Було кілька рукопашних сутичок: кололися багнетами, билися прикладами, стріляли впритул. Але втримували завойований плацдарм протягом доби. На нього, уже пораненого, кинулося троє фашистів. Двох розстріляв короткою чергою. Третій вибив у нього автомат, але одержав удар кинджалом. Можливість переправи бійцям на інший берег, зайнятий фашистами, була забезпечена.

Переможного наступу своїх товаришів Томасевич не бачив, оскільки був тяжко поранений. Комісований за місяць до закінчення війни.

Але час розстатися зі зброєю для нього не настав. Молодий Томасевич став супроводжувати вантажі на залізниці, відбиваючись від загонів УПА.

Тільки влітку 1950 року він повернувся до рідної Одеси.

Спочатку працював слюсарем-складальником на легендарній «січнівці», а потім увесь накопичений трудовий досвід віддав службі на суднах Чорноморського пароплавства. Там він від матроса пройшов шлях до першого помічника капітана. Усього – 27 років, присвячених морю.

Збіги в долі не випадкові. П. Томасевич народився у 1932 році 8 квітня – день, який усього на дві доби випереджає дату визволення Одеси. Його не стало в День захисника Вітчизни 23 лютого 1984 року.

За рік до цього зі стапелів японської судноверфі «Осака МБ» сходило останнє судно серії з чотирьох балкерів, призначених для перевезення руди, зерна, вугілля та інших сипучих вантажів. У 1985 році пароплавство придбало теплохід «Maritime Queen» водотоннажністю 48000 т і необмеженим районом плавання. У ЧМП йому було присвоєно ім’я «Петро Томасевич» («Pyotr Tomasevich»).

Балкер працював під національним прапором. А потім…, як сказано в хронікальних документах, «у 1996 році переданий для подальшої експлуатації в одну з фірм». Він був перейменований чужим власником на «Obolon», з грудня 1999 року став «Akmala», з січня 2003 року – «Аplanta». У травні 2008 року черговий господар перетворив його на «Livadia». 

Ім’я Томасевича увічнене на Дошці героїв на Театральній площі в Одесі й на стелі «Крила Перемоги», спорудженої на честь 40-ї річниці визволення Одеси від фашистів. Біографічні дані про нього внесені до «Морської енцик­лопедії Одеси». Матеріали про його життя зберігаються в сімейному архіві Томасевичів. Удові Вірі Дмитрівні, дочці й онучці героя довірили відкриття меморіальної дошки на стіні колишнього ремісничого училища на 5-й станції Великого Фонтану, у якому навчався П. Томасевич.

Не дуже давно до порту Южного заходив балкер «Livadia» під ліберійським прапором. Але старі моряки одразу впізнали судно, що славно служило Батьківщині. На борту стерли ім’я героя, але не стерта пам’ять.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті