До 70-річчя визволення України
Імена розвідників найчастіше стають відомими або після тривалого часу, або, на жаль, – після їх викриття. Хтось був схоплений ворожою контррозвідкою одразу ж після висадження, інші встигли провести кілька акцій. Серед розвідників було чимало жінок, які нарівні з чоловіками боролися із супротивником у тилу ворога.
Сьогодні ми розповімо про одну з таких «дівочих» розвідувальних груп.
У ніч з 24 на 25 березня 1944 року з військового аеродрому, розташованого під Маріуполем, піднявся в небо «дуглас». Через кілька годин у тилу румунсько-німецьких військ у районі Старокозачого він викинув групу парашутистів і ліг на зворотний курс.
Група складалася із двох чоловік. Їхні конспіративні псевдоніми були «Таня» і «Марта». Насправді ж дівчат звали Євгенія Зінченко і Тетяна Аксьонова. 23-річна Євгенія Зінченко була уродженкою Старої Іванівки (нині Руськоіванівка Білгород-Дністровського району). Перед війною почала навчання в Промисловій гімназії Четатя-Албе (так називався Білгород-Дністровський у 1918 – 1940 рр.). Після приєднання Бессарабії до СРСР закінчила бухгалтерські курси. Улітку 1941 року разом з родиною евакуювалася і жила в селі Микетинському Ростовської області. У вересні 1943 року Євгенії запропонували працювати на радянську розвідку. У селі Вибоєво-Троїцьке (у районі Маріуполя) три місяці Євгенія Зінченко проходила спеціальну підготовку для закидання в глибокий тил супротивника. Підготовка включала: військову топографію, зокрема – прийоми орієнтування на незнайомій місцевості, стрибки з парашутом, навички збору розвідувальної інформації, легендування і практичний інструктаж з дій у різних ситуаціях, можливих при переміщенні по окупованій ворогом території.
20-річна молдаванка Тетяна Аксьонова народилася в селі Петропавлівці Саратського району (на той час – Пеулень). Перед війною Таня навчалася в десятирічці в селі Волонтирівці (нині Республіка Молдова). Тетяну готували до закидання в тил радистом.
Група була оснащена радіостанцією «Север» і належним чином екіпірована. У розвідниць були: цивільний одяг, фінські ножі, компаси, електричні ліхтарики, шість гранат, паспорти, німецькі продуктові картки, дозволи для пересування (оформлені для осіб, що їдуть з евакуації до постійного місця проживання), обов’язкові довідки про щеплення, медикаменти, гроші – 25 тисяч лей і дві тисячі рейхсмарок. Легенда розвідниць полягала в тому, що вони були евакуйовані радянськими військами у 1941 році, однак опинилися в німецькій зоні окупації. А тепер разом з німецькими військами, що відходять, ідуть у рідні села.
Завданням групи був збір інформації про організацію районів оборони німецьких і румунських військ, пересування військових частин, типи озброєння, вивчення настрою військовиків і цивільного населення, збір чуток, що поширюються серед людей тощо.
Передбачалося, що після висадження розвідгрупа буде вести збір інформації в повіті Четатя-Албе, а потім, у міру відходу румунсько-німецьких військ, перебазується у район Болград – Рені. Тривалість завдання не була обмежена, передбачалося, що розвідгрупа залишиться на півдні Бессарабії до приходу радянських військ.
Після висадження розвідниці вирушили до Білгорода-Дністровського, а потім – до села Турлаки (нині Випасне Білгород-Дністровського району). Звідти ж і були відправлені радіограми, що містили відомості про румунсько-німецькі війська.
З Турлак дівчата мали намір вирушити до Болграда, де відповідно до отриманого наказу повинні були «продовжувати діяти в міру можливості». Однак у червні 1944 року ситуація в районі діяльності групи Зінченко – Аксьонової стала гранично складною і небезпечною. Це, очевидно, було пов’язано з великою насиченістю району військами, і відповідно – значною концентрацією контррозвідувальних зусиль ворога. Оцінивши обставини і навіть вирушивши у призначеному напрямку, розвідниці зрозуміли, що до Болграда вони дістатися не зможуть. Відповідно до поставленого завдання, група повинна була продовжувати діяти «в інших місцях». І отут дівчата припустилися помилки! Вони повернулися до Турлак. І практично одразу були викриті й арештовані співробітниками одного з підрозділів румунської контррозвідки – «Бюро майора Т. Ботезата», яке здійснювало контррозвідувальне забезпечення угруповання військ у цій зоні.
Подальша доля розвідниць, що встигли відправити п’ять радіограм, невідома. Швидше за все, після допиту й розслідування вони були розстріляні. До визволення Бессарабії залишалося менше двох місяців…
На завершення необхідно відзначити, що в «Історії міст і сіл України» є така інформація: «У 1944 році жителька села Т.Г. Студентова переховувала двох радянські розвідниць і надавала їм допомогу в зборі інформації». Досить імовірно, що мова йде про «Таню» і «Марту».
Незважаючи на провал цієї розвідгрупи і десятків інших, що закидалися в тил супротивника, радянське командування все-таки одержувало своєчасну й точну інформацію про румунсько-німецькі війська, що забезпечило надалі не лише визволення Одеси, але й успіх Яссько-Кишинівської операції.
