У морі нема обелісків…

Того світлого вересневого дня 1945 року ледь не вся Одеса поспішала до порту. Було свято – одне з найрадісніших після відзначання першої річниці визволення міста від фашистів та величного Дня Перемоги. До розмінованої гавані, оминаючи Воронцовський маяк, під лункі залпи артилерійського салюту заходив перший провісник мирного життя на морі трудяга-пароплав «Карл Маркс», на кормі котрого під назвою судна виразно білів напис «Порт приписки – Одеса»…

Згадуючи «вогненні рейси»

Багато хто з присутніх на причалі знав, що вантажний пароплав був одним із ветеранів торговельного флоту країни. Збудоване на верфях кайзерівської Німеччини 1899 року судно довжиною 108 і шириною 14 метрів з дедвейтом трохи більше п’яти тисяч тонн і осадкою до 6,55 метра при порівняно невисокій швидкості (9,5 вузла) мало хороші морехідні якості. Легко слухалося руля, забезпечувало надійну стійкість в жорстких штормових умовах. Його перша назва – «Діана». Увійшло до складу Російського товариства пароплавства і торгівлі 1902 року. Під командуванням першого капітана Петра Петровича Шмідта (у майбутньому – легендарного лейтенанта Шмідта) здійснило кілька рейсів з Одеси на Далекий Схід та довкруж Європи. У роки російсько-японської війни, як паливний бункерувальник, брало участь у Цусимській битві. Потім працювало на лінії Одеса – Владивосток. 1918 року рішенням тодішнього радянського уряду пароплав було перейменовано на «Карл Маркс». Школу цього суховантажника у різні часи пройшли відомі чорноморські капітани Лука Юхимович Кадецький, Дмитро Гнатович Сорока (Герой Соціалістичної Праці), його брат Яків Гнатович, Сергій Леванович Дондуа, який згодом командував флагманом пасажирського флоту Чорноморського пароплавства теплоходом «Максим Горький». Під час Великої Вітчизняної війни «Карл Маркс» ходив на океанських лініях, доставляючи зокрема ленд-лізівські вантажі. Вивертаючись з-під ударів фашистських торпедоносців, пікіруючих бомбардувальників та субмарин, екіпаж виконував найскладніші рейсові завдання. З посіченими осколками ворожих авіабомб бортами і палубними надбудовами, але старанно пофарбований і причепурений, пароплав-ветеран крізь чотири війни повертався до рідного порту, до міста-героя, щоб служити йому вірою й правдою.

…Окремою групою у формених кітелях і мічманках стояли на причалі бувалі моряки торговельного флоту. Більшість із них знали одне одного по «вогненних рейсах»: спочатку до берегів республіканської Іспанії у 1936-му, а згодом, починаючи з липня 1941-го, киплячими від розривів авіабомб чорноморсько-азовськими фарватерами між Одесою, Севастополем, Керчю, Новоросійськом, Маріуполем, Сочі, Азовом, Туапсе. Згадували свої рідні пароплави і теплоходи, одні з яких були в ремонті після чотирьох років надважкої роботи, а інші – навічно впокоїлися у морських глибинах.

Тричі народжений

Про один із них – пароплав «Курск», – про його потрійне народження знав у ті роки кожен одеський пацан. Уперше його поховали у вересні 1936 року франкісти. Не встигнувши ошвартуватися в порту Аліканте, пароплав утрапив під авіанаскок. Довелося розвантажуватися під вогнем. Щасливо уникнувши прямих попадань, судно з рештою вантажу мало продовжити рейс до Барселони. Але шлях йому перекрив німецько-фашистський есмінець, що крейсерував на траверзі Аліканте. Здавалося, без жодних шансів на успіх, чорноморці піз­нього вечора при повних вогнях взяли курс на Балеарські острови. Пройшовши кілька миль, капітан В. Цільке наказав поступово гасити вогні, імітуючи зникнення за горизонтом. Коли було загашено останній, судно миттєво змінило курс на протилежний. На «Курске» бачили, як по правому борту, не помітивши радянського пароплава, самим повним промчали спочатку франкістський, а невдовзі і німецький есмінці. Вони розчинилися у темряві за лінією горизонту. Через якийсь час звідти почулися звуки артилерійської перестрілки. Фашистські кораблі, не розібравшись у темряві, зчепилися, приймаючи один одного за «Курск». Поки з’ясували, що до чого, і лягли на зворотній курс, пароплав устиг переховатися в затінку берегової лінії, а згодом – продовжити рейс. Коли його цілим і неушкодженим побачили в Барселоні, всі (іспанські докери і радянські дипломати) були, хоча й раді, але дуже спантеличені: адже франкістське радіо усю ніч торочило про те, що «Курск» потоплено.

…Через місяць після початку Великої Вітчизняної війни, 22 липня 1941 року, «Курск» заходив до охопленого пожежами після чергового бомбардування Одеського порту, маючи на борту 700 солдатів та офіцерів, понад шістдесят підвод, десять автомобілів, сім з половиною сотень тонн боєприпасів і продовольства, майже чотири сотні коней. На світанку пароплав ледь ошвартувався, як почався новий масований наскок фашистської авіації. Знову пекельне розвантаження. У ньому разом із портовиками активну участь бере команда. Дві фугасні бомби потрапляють у кормову частину судна. Кричать поранені. Пробито шостий трюм, і його заливає. Течію вдається ліквідувати… Отримавши тоді 180 пробоїн у бортах, «Курск» лишився не тільки жити. Він лишився в строю.

16 жовтня 1941 року пароплав останнім із суден торговельного флоту полишив рідний Одеський порт, взявши курс на Севастополь. На борту були три тисячі бійців Червоної Армії, озброєння, боєприпаси. У відкритому морі його атакував німецький бомбардувальник, скинувши чотири важкі бомби.

Завдяки складному маневрові, здійсненому за командою талановитого капітана Василя Труша, жодна з них не потрапила в ціль.

Але найскладніше випробування було попереду. 22 вересня 1942 року, доставивши до Туапсе 1800 бійців і 500 тонн боєприпасів, «Курск» на світанку вийшов у море. На зовнішньому рейді тральщик, що йшов паралельним курсом просигналив: «Назустріч наближаються тридцять «юнкерсів» і шістнадцять «мессерів». Пароплав не змінив курсу й у відкритому морі вступив у нерівний бій із повітряною армадою фашистів.

Чотири зенітні гармати і приблизно стільки ж кулеметних установок «максимів» по чотири стволи у кожній щільним вогнем не давали можливості точно прицілитися ворожим літакам, які, закрутивши гігантську карусель, один за одним пікірували на судно. Кожен член екіпажу на своєму місці швидко і точно виконував команди капітана В. Труша. У пеклі постійних розривів бомб, залитий градом куль, «Курск» вдало маневрував і відстрілювався. Кочегари та їхні добровільні та штатні помічники (помполіт Кочергін, старший бригади Латишко, механіки Следзюк і Руссул, машиніст Росліков) підтримували максимальний тиск у парових котлах.

Одна з важких бомб все ж влучила у пароплав, вибухнувши на кормі. Загинули дві комендорські обслуги зенітних гармат (матроси Гук, Гуляєв, Крошко, Шевченко і кочегар Віценко), але їхні місця тут же зайняли дублери.

Пожежа спалахнула на юті. Во­гонь, обпаливши обличчя і руки, приборкали штурмани Юдицький і Крук, боцман Бойко, матроси Жовнір, Киященко, Жировой. Випорожнивши усі бомболюки, розстрілявши всі набої, використавши пальне до критичної позначки, сорок шість літаків потяглися до берега, так і не потопивши «Курск», який, лишаючись на плаву, маючи понад півтори тисячі пробоїн, серйозні пошкодження палубних надбудов та машини, дійшов до бази…

Певен, у жодному торговельному флоті світу немає судна, подібного до «Курска». Адже лише за офіційними документами, пароплав пройшов усю Другу світову війну, як прийнято говорити, «від дзвінка до дзвінка». Навіть більше, оскільки для нього ця війна почалася в Іспанії 1936-го. За кормою лишилося понад 15 тисяч «вогневих миль». При цьому було перевезено близько 70 тисяч солдат і офіцерів, мирних громадян, 70 тисяч тонн вантажів, третину з яких екіпаж розвантажив власними силами. Ворожа авіація здійснила на судно 60 наскоків. «Курск» витримав три прямі влучення важких фугасних бомб (а загалом їх було скинуто на судно тисячу). Корпус налічував 4800 пробоїн. Після війни кілька разів ремонтований пароплав побудови 1911 року прослужив Чорноморському пароплавству ще вісім літ.

Всі долі в єдину злиті…

…На час визволення Одеси від фашистських окупантів «Курск» був у строю. А серпневого ранку 1953 року потужним хором гудків місто прощалося з пароплавом, який відчалював у свій останній рейс. Це був рейс у безсмертя…

Сьогодні, у святкові для Одеси дні, схилімо голови перед живими і полеглими ветеранами Чорноморського пароплавства, теплоходами і пароплавами, чиї назви, як і «Курск» стали легендарними: «Комсомол» (розстріляний франкістським крейсером «Канаріас» у 1936 році); «Благоев» (торпедований франкістською субмариною у 1937 році за 15 миль від острова Скірос); «Зырянин» (розбомблений у порту Феодосія в 1942 році); «Коммунист» (загинув на переході з Новоросійська до Севастополя у 1942 році); «Кубань» (розбомблений у Новоросійську в 1942 році); «Фабрициус» (торпедований на траверзі мису Утриш в 1942 році); «Жан Жорес» (підірвався на міні на рейді Феодосійського порту в 1942 році); «Абхазия» (розбомблений у Севастополі в 1942 році); «Грузия» (потоплений в Севастопольській бухті в 1942 ро­ці); «А. Чехов» (підірвався на міні у 1942 році у Керченській протоці); «Василий Чапаев» (потоплений поблизу Севастополя у 1942 році)…

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті