Із прикрим почуттям заходить Ірина Біляєва в дорогий її серцю батьківський дім, де живе з мамою-інвалідом і сином. Вже давно немає тут колишнього затишку. Підвал час від часу наповнюється нечистотами з каналізаційної системи, у приміщеннях мокро, до двох кімнат взагалі ніхто вже не заходить, так і стоять зачинені.
Асенізаційний колектор, побудований у 80-х роках, обслуговує два 32-квартирні будинки і гуртожитки. Він проходить повз будинок Ірини через двір по городу. Система давно вичерпала експлуатаційний ресурс і вийшла з ладу. Очисні споруди вже не відповідають жодним санітарно-екологічним вимогам. Щойно забиваються труби, колодязь наповнюється нечистотами, які і підтоплюють будинок Ірини. Колектор необхідно прочищати кілька разів на рік, тільки, виявляється, ніхто не хоче цим займатися. І як завжди, Ірина починає оббивати пороги різних інстанцій. В результаті, в найкращому разі, тільки прочистять труби, але загалом проблема залишається невирішеною.
– У мене вже не вистачає сил. І це тягнеться багато років, – розповідає Ірина.
Проблема, з якою зіткнулася одна родина, насправді мала б турбувати всю громаду Петрівки. Проте навіть сільська рада залишається осторонь.
– Ми не обслуговуємо каналізаційну систему, – каже сільський голова Геннадій Мельниченко.
Після приватизації квартир сільська рада не взяла на баланс систему, бо у неї немає комунального господарства.
Роками нечистоти стікають невідомо куди і, чомусь, нікому немає до цього діла. У двох багатоповерхівках мешкають близько двохсот чоловік, які користуються водовідведенням, але не сплачують за нього, бо не мають куди.
– Це справа не громади, а лише мешканців цих будинків, – каже Геннадій Анатолійович.
Він вважає, що жителі повинні створити спілку співвласників багатоквартирних будинків, яка укладе угоду з відповідним підприємством на обслуговування системи. Але в перспективі все ж потрібно будувати нові колектори та очисні споруди. А хто цим займатиметься, невідомо.
– Ми могли взяти участь у програмі ООН, згідно з якою 10 відсотків фінансування об’єкта проводять люди, близько 40 – сільська рада і 50 відсотків надійшло би з європейських грошей. Тоді я казав мешканцям, щоб вони зорганізувалися. Вихід із цієї ситуації є, потрібно лише бажання, – підкреслює сільський голова.
Проте виникає питання: для чого люди обирали собі сільського голову? Чи не для того, щоб він організовував та керував процесами в селі? Г. Мельниченко очолює громаду друге скликання, проте за цей час нічого не було зроблено в даному напрямі. Та й принцип «якось працює, та й нехай працює; живуть собі люди, та й нехай живуть» далеко не вписується в рамки сьогодення.
Зі свого боку, в.о. голови райдержадміністрації Геннадій Тефтул переконаний, що можливо і необхідно щось робити вже сьогодні.
– Наскоком вирішити проблему не вдається. На проектування колектора та очисних споруд потрібні час та кошти. Але діяти треба вже зараз, – підкреслює керівник району.
Він пропонує замінити проблемну ділянку каналізаційної системи та допомогти підремонтувати приміщення Ірини Біляєвої.
Такій пропозиції І. Біляєва не зраділа. Побоюється, що після часткового ремонту про цю проблему взагалі забудуть. Але очільник району переконаний, що це поки що єдиний вихід на даному етапі. А вже потім треба дбати про будівництво нового колектора та очисних споруд.
Роботи в дотаційній сільській раді вистачає: то водогін треба відремонтувати, то дороги, то дах у Будинку культури протік. Тож невідомо, чи увійде ця проблема до переліку пріоритетних завдань влади на найближчий час.
А тим часом біля батьківської хати росте городина, з’явилася полуниця, яку Ірина побоюється подати до столу. Невже так буде завжди? Невже ще довго доведеться жити в заручниках чиєїсь проблеми?
