Загальновідомо: якщо дві сторони не можуть домовитися між собою, вони звертаються до посередника або до третейського суду (комерційний арбітраж). Україна вже має досвід багаторічного розгляду в Арбітражному суді Стокгольма (Арбітражний інститут при Торговельній палаті Стокгольма) з компанією «Vanco Pryckerchenska Ltd», що тягнувся з липня 2008 року по січень 2013 року. Він закінчився затвердженням мирової угоди між урядом України і цією компанією. У підсумку сторони припинили спір шляхом взаємних поступок.
Хоча газовий контракт від 19 січня 2009 року й передбачав вирішення суперечки про ціну на газ в арбітражному суді – в разі, якщо сторонам не вдасться досягнути угоди про зміну контрактної ціни, цього поки що, при всій напруженості відносин України та Росії, вдавалося уникнути. Однак сьогодні позиції сторін розійшлися настільки, що без суду не обійтися.
16 червня НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» одночасно звернулися до Міжнародного арбітражного суду у Стокгольмі з позовами одне до одного. «Газпром» пропонує знижку 100 дол. і вимагає погасити борг 4,5 млрд дол. Зі свого боку «Нафтогаз» вимагає переглянути формулу розрахунку ринкової ціни на газ і контракт щодо транзиту газу, а також стягнути з «Газпрому» переплату 6 млрд дол. за газ, постачений Україні з 2010 р. за безпідставно завищеними цінами. Інтереси «Нафтогазу» в Арбітражному суді Стокгольма представлятиме норвезька юридична компанія «Wikborg, Rein & Co», дуже досвідчена й солідна, якій вже вдалося виграти кілька подібних судових процесів.
Втім, у разі початку судового процесу нинішньому міністрові енергетики та вугільної промисловості Юрієві Продану очевидно доведеться пояснювати, чому 2009 року він, обіймаючи ту ж посаду, погодився на «кабальний» договір, а сьогодні вимагає повернути «переплату»…
Протягом останніх п’ятьох років середня ціна за 1 тис. куб. м російського газу для України, якщо вірити відкритим джерелам, змінювалася таким чином: 2009 р. – 260 дол., 2010 р. – 260 дол., 2011 р. – 330 дол., 2012 р. – 425 дол., 2013 р. – 406 дол. Причому значною мірою вона залежала від політичних відносин між Києвом і Москвою. Вірніше, від рівня сприйняття Україною інтеграційних пропозицій Кремля. Що поступливіший був Київ, то нижчою була ціна на газ – і навпаки. Іншими словами, вона завжди встановлювалася «Газпромом» переважно з політичних міркувань. Так, у результаті укладення Харківських угод 2010 року була встановлена знижка 100 дол. за 1 тис. куб. м в обмін на продовження базування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 р. У грудні 2013 р., після відмови екс-президента В. Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС, Москва відразу радикально знизила вартість російського газу для України – на 30% – з 406 дол. до 268,5 дол. за 1 тис. куб. м, а також надала кредит на суму 15 млрд дол.
На переговорах у Москві у грудні 2013 р. йшлося також про створення двостороннього російсько-українського консорціуму з управління українською ГТС, що по суті означало б її передання під повний контроль «Газпрому». Таким чином, і зниження ціни на газ, і надання «рятівного» кредиту стало результатом зрадження режимом
В. Януковича національних інтересів України на користь Кремля. Однак, після того як екс-президент полишив країну, з 1 квітня «Газпром» знову підвищив ціну на свій газ до 385,5 дол. за 1 тис. куб. м. Мотивація – поточні неплатежі «Нафтогазу», невиплата заборгованості за 2013 рік. Надання нових траншів російського кредиту також було припинено. Більше того, в односторонньому порядку Москва денонсувала Харківські угоди й зажадала від Києва відшкодування 11 млрд дол.
НАК «Нафтогаз України» заплатив за постачений «Газпромом» газ у лютому-березні 786 млн дол. з розрахунку 268 дол. за 1 тис. куб. м. З першого квітня Україна отримувала російський газ, але не платила за нього, мотивуючи це неприйнятно високою ціною. Кілька раундів переговорів між представниками «Газпрому» і «Нафтогазу» за участю комісара ЄС з енергетики Г. Еттінгера до компромісу не привели. Остаточні заяви сторін були такі: Україна запропонувала тимчасову ціну 326 дол. (до визначення нової формули розрахунку); Росія запропонувала тимчасову ціну 385 дол. не менше ніж на рік за умови виплати Україною на ранок 16 червня частини боргу на 1,9 млрд дол.; ЄС запропонував ціну 300 дол. улітку й 385 дол. узимку, а також оплату Україною 16 червня 1 млрд дол. і повний розрахунок за боргами до кінця року шістьма траншами. Однак домовитися так і не вдалося.
16 червня Росія перекрила надходження газу до України, аргументуючи цей крок відсутністю передоплати за нього за червень і несплати за квітень і травень. Як відомо, Росія вже двічі короткочасно перекривала газ для України і Європи у 2006 і 2009 рр., але тоді не було факторів окупованого Криму і військових операцій терористів і сепаратистів на Донбасі за явної підтримки Росії. Сьогодні для Кремля важливо показати Європі, буцімто Україна – недієздатна держава і ненадійний партнер. Крім іншого – ще й для того, щоб Євросоюз погодився на продовження будівництва газопроводу «Південний потік». У середині червня в Полтавській області був підірваний магістральний газопровід «Уренгой – Помари – Ужгород». Дивний збіг обставин, чи не так?
У підземних сховищах газу (ПСГ) України на сьогодні накопичено 13,5 млрд куб. м, однак для безперебійної роботи нашої ГТС взимку необхідно закачати ще близько
7 млрд куб. м. Деякі українські експерти, серед них Богдан Соколовський, стверджують, що Україна могла б уже зараз взагалі обходитися без російського газу за умови його реверсних постачань в обсязі 20 – 30 млрд куб. м на рік зі Словаччини, Угорщини та Польщі (за сприяння німецької групи «RWE» та французької компанії «Gaz de France Suez»), а також отримання американського та катарського скрапленого газу.
Відомий аналітик Михайло Корчемкін вважає, що реверсні постачання з Європи до України можуть бути навіть вигідні «Газпрому», оскільки для того, щоб продати російський газ Україні, європейці мусять збільшити обсяги його закупівлі у «Газпрому». Це дозволило б російському монополістові зупинити падіння обсягів експорту до Європи. Однак не все так просто і з «реверсом»: існує чимало перешкод політичного і технічного характеру. На думку експертів, без російського газу взимку 2014-2015 рр. не обійдуться ні Україна, ні Європа, тому домовлятися доведеться навіть після подання позовів до Арбітражного суду. Скоріш за все, за посередництва ЄС Київ і Москва знайдуть тимчасовий компроміс до кінця липня або середини серпня.
У питанні про виплату Україною боргів по газу (4,5 млрд дол.) Арбітражний суд Стокгольма, як вважають аналітики, скоріш за все, візьме сторону «Газпрому». Однак із приводу зниження ціни суд може підтримати «Нафтогаз», оскільки подібного зниження вже домігся ряд країн (як у ході прямих переговорів із представниками «Газпрому», так і через рішення суду). Шанси України стягнути через суд із «Газпрому» 6 млрд дол. практично нульові, оскільки є документи, які підтверджують, що Україна добровільно виконувала умови договору.
На наш погляд, звернення «Нафтогазу» і «Газпрому» до Арбітражного суду – це не більше ніж спосіб чинити тиск на партнера. Судовий процес може тривати від шести місяців до двох років, особливо якщо сторони будуть міняти позовні вимоги. Не виключено, що «Газпром» захоче одержати пеню за несплату боргу, а також вимагати виплати штрафів за невиконання вимоги «бери або плати». Рішення Стокгольмського арбітражного суду обов’язкове для виконання сторонами, інакше можливі міжнародні санкції, наприклад, арешт закордонного майна країни, що програла суд.
Скоріш за все, сторони будуть змушені домовлятися, відкликавши позови з суду. Зволікання судового процесу не вигідне ані Україні, ані Росії, оскільки обидві країни практично однаково зацікавлені в досягненні компромісу щодо ціни на газ. Якщо Київ прагне отримати максимально низьку ціну, то Москва зацікавлена в тому, щоб зберегти український газовий ринок. Україна – третій найбільший споживач російського блакитного палива. За останні п’ять років ми заплатили за нього 50 млрд дол! У 2013 році «Нафтогаз» отримав із Росії близько 13 млрд куб. м у середньому по 400 дол. за тисячу куб. м. За підсумками 2013 року загальне споживання газу в Україні склало 50,4 млрд куб. м, з яких російський імпорт склав близько 28 млрд куб. м.
Основна політична складова взаємин України і Росії в енергетичній сфері проявляється в тому, що їхній характер значною мірою визначатиме увесь комплекс політичних і економічних відносин між двома країнами. Якщо вдасться досягнути компромісу в питанні про ціну на газ і ряду інших проблемних питань у сфері енергетики, то це, безсумнівно, благотворно вплине на двосторонні політичні відносини. Якщо ж такого компромісу досягнути не вдасться, то це посилить конфронтацію між двома країнами – зі вкрай негативними наслідками як для України, так і для Росії.
Незважаючи на нинішній критичний стан україно-російських політичних та економічних відносин, головним засобом їх стабілізації є рівноправне економічне співробітництво, зокрема в енергетичній сфері, оскільки тільки воно сприятиме підтримці політичного діалогу між Києвом і Москвою. Альтернативи йому не може бути за визначенням. При цьому не слід забувати, що це, насамперед, співробітництво між тисячами українських і російських підприємств і компаній, зрештою – між мільйонами українців і росіян, переважна більшість яких прагнуть жити у мирі та злагоді.
Довідка
Зниження ціни на газ протягом 2011-2012 рр. через Арбітражний суд у Стокгольмі за позовом до «Газпрому» домоглися такі компанії: французька «GDF Suez», німецька «Wingas», словацька «SPP AS», польська «Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo», турецька «Botas», італійські «Edison» і «Sinergie Italiane Srl» та австрійська «EconGas Gmbh». Крім того, чеський підрозділ німецької газової компанії «RWE» – «RWE Transgas» домігся в Арбітражному суді скасування штрафів за невибраний газ згідно з правилом «бери або плати» (take-or-pay). У червні 2012 року польська компанія «PGNiG» після звернення до Стокгольмського арбітражного суду домоглася погодження з «Газпромом» нової ціни на газ, що дозволяло припинити судовий розгляд. Як правило, «Газпром» не доводить судовий розгляд до кінця. Компанія погоджується підписати мирову угоду, щоб не допустити появи негативного для себе судового вердикту.
