Ім’я Героя Радянського Союзу, гвардії капітана Костянтина Волощука Любашівській середній школі №1 було присвоєно у вересні 1968 року.
Чимало добрих справ присвячували дітлахи пам’яті свого знаменитого земляка. Але сталося непередбачуване. 1995 року, у плині кількох реорганізацій почесне ім’я школи було втрачене. Вірніше, воно випало з офіційної назви навчального закладу. У 2003-му школа була реорганізована в НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ліцей». На жаль, про почесне звання під час останньої зміни статусу вже не згадувалося.
Незважаючи на таку прикру обставину, школа все одно жила з його іменем. У травні 2009 року, до Дня Перемоги на фасаді шкільного будинку було встановлено і урочисто відкрито пам’ятну дошку з барельєфом Костянтина Микитовича Волощука. З того часу герой став зримо присутнім у житті школярів. Але цього все одно було замало. Допомогти школі офіційно повернути ім’я героя взялися місцеві ветерани війни. Районна рада ветеранів, тоді її очолювала Валентина Циганок, звернулася з листом до Верховної Ради України. Але законопроект про порядок присвоєння власних імен, пам’ятних дат і подій тоді ще тільки розроблявся. Тож відповідь була одна: почекати.
І ось нарешті у жовтні 2012 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 989, якою затвердив Порядок проведення громадського обговорення під час розгляду питань щодо присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, історичних подій. Дирекція школи одразу ж почала діяти. Зібрали потрібну документацію.
– Сьогодні, коли колишні братні сусіди у своїй інформаційній війні намагаються нівелювати роль українського народу у перемозі над фашизмом, нам необхідно на кожному кроці відновлювати історичну справедливість та пам’ять, – наголошує директор НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ліцей» Аркадій Олексійович Горбатюк. – Популяризація історичної минувшини нарівні з патріотичним вихованням має проводитися повсюди. Нам потрібно рівнятися на таких героїв, як Костянтин Микитович Волощук – випускник нашої школи. Переконаний, що до шкільної програми потрібно щонайшвидше повернути військову підготовку, а також звернути більше уваги на фізвиховання школярів.
Костянтин Волощук народився у великій селянській сім’ї, тож змалечку знав, що таке тяжка праця. Навчався у трудовій школі, був енергійним, розумним юнаком, а також загоновим вожатим у піонерів, з якими збирав металобрухт, доглядав колгоспних лошат, працював у полі. Любив пісні та спорт. Стрункий, засмаглий, з лагідною усмішкою – таким він запам’ятався своїм однокласникам. У 1934 році їхній клас прощався зі школою. Кожен обирав собі долю. Випускник К. Волощук подав документи до військового училища.
Військова кар’єра готувала молодшому лейтенанту неабиякі випробовування. Світ тоді стояв на порозі Другої світової війни. Спочатку безвусий лейтенант водив воїнів у бій на Халхін-Голі. Вже тоді він був відважним командиром. Після перемоги над японськими військами Костянтин Микитович приїхав до рідного дому у відпустку. Всіх побачив, усіх обійняв. Ніяк не міг наговоритися зі старшими братами Степаном та Никифором, із сестрою Фенею. Планував погостювати ще у однієї сестри, котра проживала у Львові, однак не судилося…
У перші години війни будь-хто міг розгубитися, запанікувати. Та тільки не бойовий командир, який своєю хоробрістю заряджав рядових бійців.
Тяжкі та довгі шляхи війни пройшов він зі своїм батальйоном 177-го гвардійського стрілецького Кишинівського Червонопрапорного полку Павлоградської дивізії. Вони визволяли від німецько-фашистських загарбників Павлоград, Запоріжжя. З боями форсували річки Дон, Сіверський Донець, Дніпро, Інгул, Буг, Дністер. У серпні 1944-го вели кровопролитні бої на Ясько-Кишинівському напрямку. Костянтин Волощук по-батьківськи командував молодим поповненням, мобілізованим з визволених територій, та все ж уникнути втрат не вдавалося. За технічно грамотні та вдалі бойові дії в цій відомій військовій операції полк був удостоєний звання Кишинівського.
Від Сталінграда до Берліна – такий довгий шлях здолав у боях молодий командир стрілецького формування. За цей час на його грудях з’явилися бойові ордени і медалі. А попереду чекала велика битва за Берлін.
Після Одеру батальйон під командуванням Волощука першим форсував річку Альте-Одер. На західному березі цієї водної артерії, опинившись сам на сам із укріпленою та глибоко ешелонованою обороною противника, батальйон відбив чотири шалені атаки німців. Вороги будь-якою ціною намагалися скинути бійців у річку. Однак солдати стійко трималися за відвойований клаптик суходолу, а потім стрільці-гвардійці першими увірвалися на околиці Берліна. Гвардійці форсували річку Шпрее – останню водну перепону, котра відкривала дорогу на Рейхстаг. У цей природний рубіж гітлерівці, здавалося, вгризлися зубами, адже відступати їм було нікуди. Вони чинили шалений опір, кожен метр простору поливався кулеметними вогнем супротивника.
Береги Шпрее, закуті в граніт, забарикадовані та заміновані, лякали своєю неприступністю. Проте радянських воїнів уже було не зупинити. Бійці Волощука першими захопили переправу. Під зливою мінометного вогню командир стрілецького батальйону підняв своїх гвардійців у атаку.
– За мною, вперед! – скомандував він і підніс над головою руку з протитанковою гранатою.
Через секунду граната полетіла у гітлерівців, котрі вискочили з розбитого пролому в стіні сусіднього будинку. Зав’язався жорстокий рукопашний бій. Ударом автоматного прикладу наш земляк збив з ніг фашиста, котрий направив на нього дуло пістолета. Однак ворог встиг вистрелити. Упав радянський офіцер, скошений смертельним свинцем, а заохочені його закликом бійці продовжували наступ.
Так, у гарячці бою, за кілька днів до перемоги, на чужій землі скінчився життєвий шлях відважного капітана з Любашівки. На той час йому ще не виповнилося і тридцяти років.
Незабаром радянські визволителі розписувалися на стінах поверженого Рейхстагу. На одній з колон хтось із гвардійців багнетом написав: «Капітан Волощук з Любашівки». Ось так бійці усунули несправедливість долі, яка не дала їхньому командиру власноруч залишити свій підпис.
15 травня 1945 року Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР звання Героя Радянського Союзу присвоєно гвардії капітану К. М. Волощуку (посмертно).
Смертю хоробрих загинув герой з Любашівки. Його ім’я викарбуване золотими літерами поряд з іншими іменами визволителів на мармуровій плиті величного пам’ятника-
обеліска, що височить у Берліні в парку Тіргартен. Він став легендою, чоловіком, чия смерть зробила його безсмертним.
Лише залишилося навічно повернути його славне ім’я рідній школі.
