…Жебріянівська коса біля Приморського. До самого обрію – мовчазний пісок та високі солончакові трави, що гнуться від чорноморського вітру. У 1944 році тут, біля дельти Дунаю, було знищено понад дві тисячі солдатів та офіцерів супротивника, понад чотири тисячі окупантів узято в полон.
– Тоді я був хлопчиськом, мені минав сьомий рочок, – говорить голова Приморської ветеранської організації Олександр Мефодійович Воробйов. – Пам’ятаю всіяні трупами німців і румунів береги – моторошна була картина. Дорослі довго закопували вбитих. Нам, хлопчакам, було страшно, але ми допомагали віддавати закривавлені тіла землі. Ось тут це було, де ми з вами зараз стоїмо…
Сьогодні нічого не видає подій 70-річної давнини. На косі – ні обеліска, ні каменю, ні горбка. Олександр Мефодійович – єдиний живий свідок…
У ці дні Придунайський край Одеської області відзначає 70-ту річницю визволення від німецько-фашистських і румунських загарбників. Кілійський район і місто Кілію на найпівденнішому фланзі величезного фронту визволяли багато які частини та підрозділи, але особлива роль, на думку історика-краєзнавця Бориса Райнова, належала 384-му окремому Червонопрапорному батальйону морської піхоти Героя Радянського Союзу Федора Котанова, 613-й штрафній роті старшого лейтенанта Різниченка та Першій Червонопрапорній Керченсько-Віденській гвардійській бригаді бронекатерів Героя Радянського Союзу Павла Державіна. Саме цим підрозділам було поставлено завдання зненацька висадити десант у глибокому тилу супротивника, захопити Жебріянівський укріпрайон на березі Чорного моря і, перехопивши супротивника, що безладно відступав, не пустити його на правий берег Дунаю. Надалі їм належало після форсування Дунаю перенести бойові дії на територію супротивника. На думку військових фахівців, це була одна з найзухваліших і найрезультативніших операцій в історії Великої Вітчизняної війни.
…Над кронами багаторічних дерев піднімається в місті Вилковому постать спрямованого в атаку матроса. Він мов лине над землею в пориві розтрощити ворога. Пам’ятник став символом героїзму відважних моряків-десантників Дунайської флотилії, які вирізнялися невтримною відвагою. Фашисти називали їх «чорною смертю», а вони себе – «морськими душами».
Люті атаки моряків-десантників і до штурму Жебріянівської коси вселяли жах у гітлерівців, а в цьому десанті, який забезпечив блискавичний прорив і успіх наступальної операції, ворог сповна відчув усю їхню міць.
Очевидці згадували, що запеклий бій неодноразово переходив у рукопашні сутички.
Морська піхота зазнавала великих втрат: німецькі снайпери в першу чергу знищували командирів і кулеметників. І тільки о 16 годині супротивник масово став здаватися в полон.
У жорстокій сутичці тут полягли смертю хоробрих Герої Радянського Союзу Кирило Васильович Бочкович та Іван Павлович Дементьєв, ветеран батальйону, старшина першої статті, чиї груди прикрашали три ордени бойового Червоного Прапора, Іван Іванович Абрамов, офіцери Микола Михайлович Тимофєєв, Микола Павлович Чабала та п’ятнадцять морських піхотинців.
Де ж могили героїв?
…Сьогодні ветерани з Кілії, Вилкового та села Приморського приїхали на Жебріянівську косу, щоб узяти участь в естафеті пам’яті.
– Жителі шанують пам’ять геройськи загиблих за нашу свободу та незалежність воїнів-десантників, – говорить О. Воробйов. – У селі Приморському є вулиця Героя Радянського Союзу Бочковича, споруджено пам’ятник, на постаменті якого увічнено імена загиблих морських піхотинців і жителів села.
– Мені вдалося одержати офіційний список непоправних втрат, який свідчить про те, що Герой Радянського Союзу Бочкович похований у братській могилі на Жебріянівській косі. Зараз це територія дитячого табору «Супутник», – ділиться останніми даними директор Кілійського краєзнавчого музею Віктор Ченуша. – Досі ж вважалося, що командир відділення автоматників похований у селі.
Минуло 70 років, але робота з дослідження історичних фактів іще попереду.
Уже виросло далеко не одне покоління, яке не знало війни. Повні драматизму події 1944 року сьогодні маловідомі молодим людям.
Не може не щеміти серце, коли звучать розповіді фронтовиків, коли вчитуєшся в прізвища, викарбувані на обелісках. За кожним скромним написом – непрожите людське життя, віддане за Вітчизну.
…Село Приморське. Втомлено на гранітному постаменті застиг воїн-визволитель. У його гордому і водночас сумному образі відчуваються скорбота й мужність. Звідси естафета пам’яті переходить до Вилкового, де на мітингу у сквері Бойової слави жителі прикордонного містечка віддають данину пам’яті загиблим морякам, що визволили місто 24 серпня далекого 1944 року. У сквері дві могили, де поховано п’ятьох загиблих при визволенні міста моряків Дунайської флотилії і одного невідомого матроса.
Ветерани вважають, що ювілейна естафета пам’яті, яка проходить у Придунав’ї, воскресить героїчну історію й допоможе знайти безіменні поховання.
