Інформаційний простір України заповнений новинами про волонтерів – людей, які збирають і передають допомогу бійцям в зоні АТО, пораненим солдатам, вимушеним переселенцям з Криму та Донбасу. Політологи говорять, що волонтерство – це вже якийсь тренд, що активно використовується і в політичному житті суспільства. Хоча зараз бої пішли на спад, допомога йде. Зокрема з нашого регіону...
Березівський район
Підприємця Олега Іванова по праву можна назвати волонтером, хоча він до такого визначення ставиться скептично.
– Я не вважаю, що ми робимо щось особливе, ми просто вболіваємо за нашу Україну.
Разом з друзями збираємо кошти на потреби бійців в зоні АТО. Нещодавно вдалося придбати професійний тепловізор, який коштує більше 50 тисяч гривень.
Треба бути обережними: не можна довіряти кожному волонтеру або ж перераховувати гроші на сумнівні рахунки, допомагаючи шахраям.
Я працюю з людьми, яких знаю не перший рік. Це патріоти з Хмельницького, свого часу – активісти Майдану, які зараз безпосередньо займаються закупівлею та доставкою всього необхідного для бійців в зону АТО. Багато моїх земляків допомагають у збиранні коштів. Є випадки ворожого ставлення «співгромадян» до нас. Проте це не лякає мене.
Лише дивує ситуація, коли в своїй країні вимушений доводити, що ти правий, що ти українець, що у себе вдома.
м. Арциз
– Наш намет з’явився майже одразу після зборів громадськості, що відбулися в міській раді. Проводив їх депутат Володимир Міхов. Особисто мене, як і багатьох інших, що проявили свою громадську позицію стосовно того, що відбувається зараз з Україною, до глибини душі вразила розповідь матері сестри воїнів, які перебувають у зоні АТО, і мобілізованих, і добровольців. Без відповідного камуфляжу, бронежилетів, часто напівголодних, без питної води. Як же можна їм не допомогати?
На цих зборах було обрано виконком із десяти чоловік. Їм і доручено збирати кошти, речі, закуповувати медикаменти та бронежилети. Актив запрацював негайно. Люди відгукнулися. Підтримали і підтримують зараз районна та міська влада.
Другою акцією було проведено нами автомайдан під Державним прапором України. Тим самим ми позиціонували велич нашої держави і свою до неї любов. Тож багато хто з тих, що потім заходили до нас у намет, знали вже нас у лице – і не лише мене, як голову комітету зі збирання коштів для допомоги АТО, але й справжніх активістів-волонтерів Наталю Гайдаржи, Світлану Баутіну, Євгена Буркута. Тобто, якщо ми говоримо про вірність Україні, то це не просто слова.
Патріотів в нашому районі набагато більше, ніж ми думали! На допомогу українській армії кошти вносили навіть люди, які приїхали із сусіднього Саратського району. Я з гордістю розповідаю про одну з відвідувачок намету – літню самотню (усіх рідних схоронила) жінку. Менш ніж за місяць вона внесла до скарбнички у цілому 6600 гривень – якраз на два бронежилети. Отже, два чиїсь життя вона збереже. Хто не має таких грошіей, приносить продукти – ту ж картоплю, рослинну олію, крупи або теплі речі. Як це зробила ще одна жителька міста, зв’язавши 10 пар шкарпеток із написом «герой».
Істотно допомагають фермери. Приносять по 10 і більше тисяч гривень. У підсумку зроблено дві поїздки до Миколаївської області, де на полігоні чоловіки з нашого району проходять підготовку для подальшого відправлення в зону АТО. Це їм активісти привезли якісні бронежилети, чоботи, медикаменти, паливо, сигарети. Допомагають і підприємства. Наприклад, фермерське господарство «Агрофірма «Бургуджи» відправила воїнам медикаменти на суму понад 30 тисяч гривень.
До речі, підзвітна кожна гривня, що надійшла.
А буквально цими днями – не можу про це не розповісти – недалеко від намету ми побачили хлопця у формі, з рюкзаком, на рукавах – шеврон із зображенням прапора України. Підійшли, розговорилися, розповідали про нашу волонтерську роботу, а він – про себе. Хлопець щиро дякував нам за підтримку. Він повідомив, що їх направляють до Маріуполя. А мені подумалося – нам би теж треба рухатися туди, рити окопи, будувати бліндажі. Ми із чоловіком навіть намітили: якщо що – дітей залишимо на бабусю, а самі – на передову.
Я дуже люблю нашу країну, наше місто. Дуже хочу миру, для відновлення якого буду робити все, що в моїх силах і можливостях. Буду робити від щирого серця!
Анастасія Буркут, волонтерка
P.S. Відповісти на питання, винесене в заголовок, непросто. Особливо в період передвиборних баталій. Так чи інакше, поживу для міркувань нашим читачам ми дали. Чекаємо відгуків. А поки що – думка одеського підприємця Костянтина Іванова, який активно допомагав переселенцям із Криму та воїнам у зоні АТО:
– Волонтер може бути не лише політиком або людиною щедрої душі. Я зустрічав серед них і честолюбців, і просто любителів ризику.
Взагалі ж обидва пункти вашої дефініції один одному не завжди суперечать. Політично мотивований волонтер теж може бути щедрою душею, чому б і ні? Більше того, навіть дуже щира людина, яка збирає допомогу для військовиків, своїми діями впливає на політику. Навіть поза своїм бажанням.
Деякі колеги, так їх назвемо, потім роблять політкар’єру. Деякі цураються цього. Але найчастіше людина стає волонтером від бажання допомогти. Ось такий емоційний відгук на те, що відбувається.
