Із племені крилатих

Борщов Сергій Тимофійович

Народився 1912 р. у с. Коси Котовського р-ну. Росіянин. Член КПРС із 1932 р.

У Радянській Армії з 1930 р. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Воював на Ленінградському, Центральному та 1-му Білоруському фронтах.

За відвагу й героїзм, проявлені в боях із фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні, Указом Президії Верховної Ради СРСР заступникові командира з політної частини 79-го штурмового авіаційного полку гвардії підполковникові Борщову С.Т. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, п’ятьма орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Червоної Зірки та ме­далями.

Після війни продовжував служити у Збройних силах СРСР. Закінчив Військово-повітряну академію ім. Ю.О. Гагаріна, а потім Академію Генерального штабу.

У 1964 р. був звільнений у запас. Помер 1977 р. Похований у м. Одесі.

Блокадний Ленінград, здавалося, вимер. Безлюдні вулиці, суворі обличчя поодиноких перехожих. Фашисти раз-по-раз обстрілюють місто з важких гармат. Бомблять удень і вночі. Лінія фронту впирається у Фінську затоку й Ладозьке озеро. Усі сухопутні комунікації із центром перерізані. Але захисники міста на Неві стоять на смерть.

У таку тривожну годину й прибув на Ленінградський фронт у складі групи льотчиків капітан Сергій Борщов. Призначення одержав відразу – комісаром 452-го швидкісного бомбардувального полку. Вранці – в бій: зголосився добровільно повести дев’ятку швидкісних бомбардувальників на бомбування ворожих танків, що скупчилися в районі станції Синявіне.

У Борщова народився зухвалий план: повести групу на схід через Шліссельбург, уздовж південного берега Ладозького озера, вийти на Лаврове, а потім енергійним правим розворотом з тилу вдарити по ворогові.

Так і вчинили. Фашисти не сподівалися появи радянських літаків саме з цього напрямку.

З висоти Борщову та його товаришам добре було видно колону танків, що витягнулася темним ланцюжком уздовж польової дороги. Нарахували машин 35 – 40.

– Добре йдуть, гади! – крізь зуби процідив капітан.

В ефірі пролунав його голос:

– Атакуємо! За Ленінград!

І літаки, мов пов’язані незримою ниткою, кинулися на ціль. Перший захід, як потім визначив ведучий, не завдав фашистам відчутної втрати: не було враховано поправку на вітер. За другим заходом – усе врахували! Одна з бомб влучила в середину колони, ще одна – у головний танк. На дорозі, стиснутій по обидва боки ярами й болотами, утворилася пробка. Цим і скористалися радянські пілоти. Гітлерівські танки горіли, як сірникові коробки.

Можна було б попрацювати ще, але скінчився бомбовий запас. За командою Борщова екіпажі взяли курс на свій аеродром. Та ледве наша остання машина вийшла з пікетування і стала займати місце в строю, як у повітрі з’явилося 18 «мессерів».

– Знижуємося! – скомандував ведучий.

Бою уникнути не вдалося: важко бомбардувальнику у швидкості суперничати з винищувачем. Хіба що енергійними маневрами ухилятися від фашистів, що заходять у хвіст і зверху, та на зустрічному курсі «огризатися» бортовою зброєю. Так і вчинили. Якийсь час виходило непогано.

Раптом літак Борщова здригнувся й відразу загорівся. Льотчик спробував збити полум’я ковзком. Не вдалося. Тоді він набрав висоту, виждав іще кілька хвилин і, переконавшись, що перебуває на своєму боці, наказав екіпажеві полишити палаючу машину. Сам же зробив це останнім. Ледве над ним розкрився купол парашута, літак вибухнув…

Перше бойове завдання було виконано із честю. Коли льотчики повернулися на аеродром, біля входу в землянку вони побачили барвистий транспарант: «Бомбити так, як екіпаж нашого комісара!».

Удень і вночі Борщов водив групи на бомбометання, виконував польоти на розвідку. Він був невтомний, безстрашний. У комісара повітряні бійці вчилися майстерності, мужності.

Рахунок снайперських бомбових ударів по ворогові Сергій Тимофійович продовжив на Центральному й Білоруському напрямках. Тут же одержав четвертий орден Червоного Прапора. На той час ним було знищено 23 ворожі танки, 10 батарей, 110 автомашин, 3 паровози, 2 переправи.

…Цей подвиг пілот здійснив літнього дня 1944 року. По наведеній через Західний Буг у районі Дрогичин – Тонкеле переправі фашисти намагалися відвести свої війська на протилежний берег. Наше командування вжило всіх заходів для того, щоб зірвати задум ворога. Таке завдання було поставлено й перед майором Борщовим.

Спочатку вилетіли парою на розвідку цілі. Потім, вивчивши підходи до водної перешкоди, Борщов повів шістку «ілів» на штурм. І знову блиснув зухвалим задумом. Вирішив наказ виконати так: очоливши пару, викликати вогонь зеніток на себе, щоб дати можливість четвірці в цей час завдати основного удару.

З висоти чітко проглядалася понівечена білоруська земля. Дим згарищ, вигляд зруйнованих ущент міст і сіл… Це переповняло серця пілотів ненавистю до ворога.

Попереду за курсом зависли «шапки» від розривів снарядів. Щоб не напоротися на загороджувальний вогонь гітлерівських батарей, екіпажі виконали стрімкий маневр і помчали до землі. Бомби, реактивні снаряди розметали по сторонах понтони, танки, машини із солдатами. На прощання полоснули з гармат і кулеметів по вируючій річці, у якій борсалися гітлерівці… На свій аеродром повернулися без втрат.

А одного разу майорові Борщову, тоді він був заступником командира авіаційного полку з політної підготовки, випало виконувати не зовсім звичайне завдання на… танку. Було це на Мозирсько-Калинковицькому напрямку 10 січня 1944 року. Для кращої взаємодії між 1-м гвардійським танковим корпусом і авіацією потрібен був наведенець. Вибір припав на Сергія Тимофійовича.

Озброївшись похідною радіостанцією, він улаштувався у башті однієї з броньованих машин, у бойових порядках наступаючих. Стріляючи на ходу, танкісти, підтримувані з повітря авіацією, трощили оборону ворога. На нього йшла, змітаючи все на своєму шляху, нестримна сталева лавина. В ефірі раз-по-раз лунав голос пілота, що сидів у танку:

– Так! У квадраті… Перенести удар за курсом…

Не витримавши дружного натиску, покидаючи поранених, убитих, техніку, фашисти в паніці відступали.

Як одному з найкращих льотчиків дивізії, Сергієві Тимофійовичу довірили виконати польоти на розвідку Варшави. Чотири рази він скидав вимпели для встановлення зв’язку з патріотами повстанських районів польської столиці.

Всюди, куди не кидала Борщова фронтова доля, він воював мужньо, хоробро та вміло. З перших днів Великої Вітчизняної й до самої Перемоги перебував у бойовому строю.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті