Гнідо Петро Андрійович
Народився 1919 р. у с. Донська Балка Березівського р-ну. Українець. Закінчивши семирічку, вступив до Одеського медтехнікуму. У 1939 р. без відриву від виробництва закінчив Астраханський аероклуб і вступив до Сталінградського авіаційного училища. У Радянській Армії з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Воював на Південному, Сталінградському, Північно-Кавказькому, Степовому, 1-му і 4-му Українських фронтах. За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками, проявлені при цьому відвагу та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 травня 1943 р. командирові ескадрильї 13-го винищувального авіаційного полку лейтенантові Гнідо П.А. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після визволення Ростова повітряні бої розгорілися з новою силою. Лейтенант Гнідо піднімався в повітря: літав на супровід наших бомбардувальників, прикривав аеродроми від нальотів супротивника.
12 грудня 1942 року він разом із бойовими товаришами патрулював над лінією фронту в районі Самбека. Зненацька з-за хмар виринула велика група «Ю-88» і, не очікуючи в цьому квадраті зустрічі з нашими льотчиками, почала знижуватися. Фашистські бомбардувальники йшли під прикриттям «месершмітів». Радянські пілоти вступили в нерівний бій. У повітряній каруселі сталося так, що «месери» відітнули машину Гнідо.
Не злякався Петро, хоча нелегко йому було боротися одному проти чотирьох. Гітлерівські льотчики насідали з усіх боків. Але Гнідо, уміло керуючи машиною, щоразу ухилявся від перехресного вогню ворожих кулеметів. Ні, він не просто намагався вирватися зі свинцевого кільця. Він поспішав на виручку своєму командирові, лейтенантові Новокшенову, який, збивши два бомбардувальники, теж потрапив у дуже скрутне становище.
Відбившись від однієї четвірки «месерів», Гнідо буквально напоровся на іншу. Розмірковувати було ніколи. І лейтенант, миттєво розгорнувши свій винищувач, повів його в лобову атаку. Не витримали нерви у фашистських льотчиків, здригнувся, розпався їхній бойовий порядок. Троє зуміли відвернутися, четвертий же, очевидно, завваживши, що радянський ас просто бере його на переляк, ішов на зближення. Але твердий був Петро у своєму рішенні йти на таран. Вибравши момент, коли машини ось-ось неминуче мали зіштовхнутися, мистецьки виконаним маневром ударив консоллю лівого крила по тулубу «месера»…
Коли лейтенант опам’ятався після страшного удару, його «яструбок» нестримно, не слухаючись рулів, мчав до землі, доганяючи літак супротивника, що розвалювався в повітрі. Гнідо скористався парашутом. Приземлився на своїй території. Сержант-піхотинець допоміг льотчикові з перебитою правою рукою звільнитися від підвісної системи, напоїв водою та провів до медсанбату.
У полку вважали Гнідо загиблим. Яка ж була радість бойових друзів, коли Петро зненацька з’явився на свій аеродром!
Вихований на прикладах мужності й героїзму старшого покоління радянських льотчиків – Чкалова, Байдукова, Бєлякова, Каманіна, – Петро як губка усмоктував у себе всі ті найкращі якості, якими так сповна були наділені славні соколи.
Кумиром Петра був сміливий, зухвалий, вкрай відважний, уславлений уже в перших боях Олександр Покришкін. Вони воювали в одному небі над Кубанню.
Крилата формула Покришкіна – «Висота – швидкість – маневр – вогонь» – стали для Петра девізом.
На багатьох фронтах боровся Петро Гнідо. У небі Кубані, над Сталінградом, брав участь у Курській битві, визволяв від фашистських загарбників Україну, Польщу, Чехословаччину.
Багато що чіпко зберігала пам’ять фронтовика. Але особливо, мабуть, Петрові Андрійовичу пам’яталося 17 червня 1942 року. Піднявшись із польового аеродрому й набравши задану висоту, винищувачі взяли курс на південний захід. Помітивши велику курну хмару, Гнідо відразу визначив: з Усть-Донецька на Цимлянську рухається ворожа механізована колона. Ведучий викликав по рації штурмовиків, і ті, ставши в «коло», почали «обробляти» гітлерівські частини. А в цей момент наших льотчиків, зайнятих прикриттям штурмовиків, атакували «месери». Гнідо першим кинувся на ворога. Збив один «месершміт» і прилаштувався було у хвіст другому, але на його машину навалилися відразу два гітлерівці. «ЛаГГ» Петра, прошитий наскрізь ворожими снарядами, спалахнув і, втративши керування, каменем ринув донизу. Знову довелося скористатися парашутом…
І знову після нетривалого лікування в медсанбаті – у бій. Під Новочеркаськом Гнідо збив свій тринадцятий літак, а ще через якийсь час рахунок знищеним ворожим машинам він довів до п’ятнадцяти.
До кінця Великої Вітчизняної війни на його рахунку вже були 34 знищені літаки особисто й близько десяти в групових боях.
