…Рано вранці 19 липня 1943 року рота бронебійників старшого лейтенанта Валентина Єжкова зайняла оборону біля донбаського села Степанівки. На наші позиції наступали добірні частини фашистської танкової дивізії «Мертва голова». З боку міста Сніжного звилося близько п’ятдесяти броньованих чудовиськ, за ними йшла піхота.
Рота комсомольця Валентина Єжкова перебувала на напрямку головного удару. Їй першій належало зустрітися з важкими машинами.
– Усім по місцях! Спокійно, – підбадьорював воїнів Єжков. – Стояти на смерть, берегти боєприпаси, бити ворога тільки напевне.
Першим пострілом із протитанкової рушниці Єжков підбив танк, що йшов попереду. Густі маснисті клуби диму огорнули машину. Успіх командира окрилив бійців. Ще два танки, що обходили пошкоджений, були підбиті й незграбно тикнулися стволами в землю. Піхоту відтинали з автоматів і гвинтівок.
Ворожа атака захлинулася, танки повернули назад.
Але затишок був короткий. Перешикувавшись, фашисти знову пішли в атаку. Набіглий вітерець розігнав завісу диму, що застеляла найближчі горбки, і Єжков побачив силуети танків, що йдуть із боку висоти Савур-Могила. Жменька відважних воїнів прийняла нерівний бій.
Уже запалали два броньовані чудовиська, але фашисти продовжували насідати. Вийшли з ладу дві наші бронебійки. У критичний момент Єжков пробрався до підбитого ворожого танка і, розвернувши його башту, став вести вогонь «тиграх», що підійшли. Зумів підбити три машини, а потім перебрався до своїх.
Бій розгорявся. Кінчалися боєприпаси. Поранений у ногу, Єжков, перемагаючи біль, із затиснутою в руці зв’язкою гранат по-пластунськи поповз назустріч «тигрові». Десять метрів, вісім, п’ять… Пролунав вибух. Старший лейтенант Єжков загинув, але й фашистський танк був знищений разом із екіпажем.
За цей подвиг Єжкову було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
