Маріанна Павловська зробила вибір на користь професії медика, коли її любимий батько відійшов у вічність. По закінченні 10 класу з золотою медаллю вступила до Вінницького медичного інституту.
Вона дуже близько до серця сприймає біль і страждання людей. Це так емоційно важко, але інакше полковник медичної служби, заслужений лікар України Маріанна Олександрівна Павловська не може.
– Я добре розумію, що кожен має прагнути до досягнення певних професійних висот. Але, повірте, для мене набагато важливіше усіляких звань і нагород, коли після важкої хвороби людина виписується з клініки веселою та здоровою. А щире «дякую вам, лікарю, за все…» з вуст колишнього пацієнта багато чого варте, – ділиться своїми думками моя співрозмовниця.
Вона вже багато років очолює клініку інфекційних захворювань Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. А перед тим наполегливо опановувала професію медика спочатку у Вінницькому, та згодом у Куйбишевському медінститутах, мешкала разом із чоловіком Володимиром – офіцером медслужби – в опаленому громадянським збройним протистоянням Закавказзі, і зрештою на початку 90-х років минулого століття повернулася в Україну. Десять років служила в Білгороді-Дністровському.
Саме там вона, лікар-педіатр за фахом, одягнула військовий однострій, і ось уже понад 20 років перебуває в лавах збройних захисників Вітчизни.
Її «поле бою» – це госпітальні палати, операційні, блоки інтенсивної терапії, де щодоби і в службовий, і в позаслужбовий час жінка-лікар подає допомогу тим, хто так цього потребує.
В Білгороді-Дністровському вона пройшла непростий професійний шлях від лікаря частини до начальника інфекційного відділення місцевого військового госпіталю. Згодом вона отримала призначення до Одеси на посаду начальника відділення повітряно-крапельних інфекцій. На новому місці служби їй пощастило. Пощастило в тому, що поруч із нею були такі досвідчені спеціалісти та добрі наставники, як колишні головний інфекціоніст МО України полковник медслужби Марко Городецький та начальник клініки інфекційних захворювань ВМКЦ Південного регіону полковник медслужби Володимир Закалінський.
– Вони повторювали, що інфекціологія – це своєрідний рубікон, клініка невідкладної допомоги, де постійно треба бути насторожі та балансувати між життям і смертю. Якщо лікар – справжній інфекціоніст, то хворий неодмінно виписується з клініки живим і здоровим. А ще казали, що лікар – це не професія, а спосіб життя, не робота, а 24-годинна добова служба. Що треба ніколи не жаліти себе, і тільки тоді буде перемога! – розповіла полковник медслужби Маріанна Павловська.
Після цих слів вона підвелася, підійшла до вікна, прикрила долонею лице і про щось замислилася. Напевно, вкотре пропустила через себе ці своєрідні поради своїх наставників та те, з чим їй щодня доводиться зіштовхуватися.
Розповідаючи про деякі нюанси своєї напруженої роботи, вона зазначила, що нині, на жаль, простежується тенденція до захворювання на гепатит Б і С та інші вірусні інфекції, асоційовані з небезпечним для життя та здоров’я людини вірусом Епштейна-Барр. Тому у клініці постійно вдосконалюється матеріально-технічна база, що дозволяє впроваджувати нові ефективні методи у комплексному лікуванні.
Маріанна Павловська переконана, що професія лікаря – це вічне навчання, пошук сучасної методики лікування, а ще співпереживання, милосердя та доброта у ставленні до людей.
