Одним із лауреатів одеської муніципальної премії імені К. Паустовського цього року в номінації «Популяризація творчості письменника» стала наша давня авторка Світлана Лукіна – член президії обласної Ради миру, лауреат іще однієї літературної премії – імені відомого одеського поета І. Рядченка.
Багатьом цінителям художнього слова Одещини Світлана Павлівна відома як творець і виконавиця авторських програм, присвячених творчості цілого ряду майстрів пера. Її літературні композиції завжди яскраві, повні експресивності, мелодійності й одночасно філософського звучання. Промені їх пропущені крізь призму нашого складного, тривожного, буремного повсякдення. Епіграфом до них завжди служать рядки незабутнього поета й людини Івана Рядченка:
Лишь то ушедшее воскреснет,
Что сотворил ты для других.
– Програма про творчість Паустовського мені дорога подвійно, – говорить Світлана Лукіна. – По-перше, бо вважаю Костянтина Георгійовича одним із найкращих прозаїків сучасності, стиль написання якого легкий, чудово зрозумілий, місткий, афористичний. Навряд чи хтось іще опише Одесу різних років так, як це зробив він. А по-друге, ця композиція – данина світлій пам'яті двох видатних особистостей нашого міста: поета-моряка Мурата Михайловича Базоєва і літературознавця Віктора Івановича Глушакова. Перший із них 1999 року вніс пропозицію про те, щоб в Одесі, де у 20-ті роки минулого століття жив і писав Паустовський, була заснована муніципальна літературна премія його імені, а другий – ініціював створення музею письменника. Життя Мурата Базоєва та Віктора Глушакова – приклад служіння ідеям гуманізму, порядності, доброти, любові до людей.
Сама ж Світлана Павлівна Лукіна популяризацією творчості майстрів слова (класиків і сучасників) займається десятки років, починаючи зі шкільної лави, навчання в Одеському політехнічному інституті (нині це – національний університет). Радіослухачі зі стажем добре пам'ятають її авторські програми, підготовлені у творчій співдружності з талановитими журналістами Іваном Нєновим, Іриною Січковською, Іриною Горбаченко, звукорежисером Андрієм Тимчиком, звукооператорами Оленою Примушенецькою та Любов'ю Сивокобиловською. Серед цих програм була й напрочуд світла, оптимістична композиція за мотивами казок Костянтина Паустовського, а також його повістей і оповідань «Время больших ожиданий», «Тарас Шевченко», «Далекие годы». Численним слухачам Одеського обласного державного радіо також були представлені програми українською та російською мовами про творчість Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Расула Гамзатова, Чингіза Айтматова, Івана Рядченка, Едуардаса Межелайтіса, Віктора Дзюби, Антона Михайлевського, Ізмаїла Гордона. Лейтмотивом цих літературних програм стали поетичні рядки Мурата Базоєва:
Я никому не должен ни гроша,
Но что-то всем должна моя душа.
У своїх виступах на різних літературних читаннях і вечорах, презентаціях книжок одеських авторів, святкових концертах (а їх буває до п'ятдесяти в році), Світлана Павлівна намагається донести до свого слухача та глядача красу й виразність поетичного слова представників різних народів і культур. Бо поет у її розумінні, говорячи словами Едуардаса Межелайтіса, це «міст меж землею й сонцем, яким сонце сходить на землю, а земля піднімається до сонця».
Завжди затамувавши подих слухають поезію у виконанні Світлани Лукіної учні одеських шкіл №№ 50, 122, 105, інтернату № 2, ліцею «Приморський», студенти національного університету ім. І.І. Мечникова, економічного університету, курсанти морехідного коледжу технічного флоту й багатьох інших навчальних закладів міста. Вечори з її участю в межах програм «Одеса – місто моє рідне», «Вулиця, на якій я живу», «Мої сучасники» перетворюються на глибокі міркування про життя та місце людини в ньому, про гарне та бридке, правду й неправду, порядність і підлоту, сміливість і боягузтво.
