«Ми співаємо хуліганські пісні з гострою шпилькою»

Фелікс Шиндер хоче зробити Одесу культурною столицею

Його називають нівроку новим королем одеського фольклору. Разом зі своїм музичним колективом «Гроші вперед» цей виконавець набирає все більшої популярності в Україні та за її межами. Здебільшого цьому сприяла участь у телешоу «Голос країни».

Щойноминулого літа він співав на відкритті престижного Одеського міжнародного кінофестивалю.

Сьогодні Фелікс Шиндер – герой нашого матеріалу, і він охоче погодився відповісти на запитання кореспондента «ОВ».

– Феліксе, коли ти відчув, що хочеш стати музикантом?

– Я народився ще в радянський час – 29 серпня 1986 року, причому о 7.40 ранку. Це банально, але факт. Моя люба матуся Лариса Олександрівна підтвердила це на 100 відсотків. І відому одеську пісеньку з назвою «Сім сорок» я часто співаю на концертах. Після школи думав, чим зайнятися, трудився на різних побутових роботах. І в 19-20 років зрозумів, що у мене таки виходить писати пісні. Я писав вірші і їх наспівував. 

– Ти вокаліст групи. А на яких музичних інструментах граєш? 

– Я ніколи не вчився грати. До речі, у мене мама – викладачка гри на фортепіано, але я ніколи не торкав цього інструмента. Щоправда, зараз граю на губній гармошці. Я й вокалом до ладу не займався, хоча кажуть, що у мене специфічний голос. Судячи з реакції публіки, такий голос, що співає трішки хуліганські пісні, їй подобається. Наш успіх був поступовим, ми здобули свого слухача, а цього року, після того як я взяв участь у фіналі шоу «Голос країни», стався прорив. Про нас дізналися в Україні, хоча ми досі не у форматі для багатьох каналів. Проте успіх є. 

– А як ти потрапив у «Голос країни»?

– Я подав заявку, до якої додавалися кілька авдіозаписів, кілька фото з короткою біографією. Мене викликали до Києва, я пройшов попередній кастинг. Зустрівся з такими іменитими музикантами, як Потап, Пономарьов, Тіна Кароль. А після шоу поспілкувався зі Святославом Вакарчуком, і він мені сказав таку фразу: «Феліксе, ти готовий артист. Якщо є можливість, то співай і грай». Так я співаю та граю досі. І роблю це для всіх людей – усіх національностей, Але, звичайно, ніколи не гратиму для тих, хто категорично налаштований проти України. Проти нашої прекрасної країни. Я не хочу, щоб політика втручалася в культуру.

– Феліксе, а чому ти, будучи блюзовим музикантом, обрав для кар’єри жанр одеського фольклору? 

– У мене всередині нагромадилися суто одеські емоції, я мріяв познайомити масову публіку із цим напрямом музики. Так і вийшло. Мама й сестра (художник-модельєр за освітою) мене підтримали. Так я почав співати, і деяким людям стало це подобатися. І спасибі їм за це. Навіть велике спасибі. А я люблю жартувати, і в цьому мій підхід до життя, бо зараз, коли все так нестабільно, без гумору не можна. 

– А хто входить до складу групи «Гроші вперед»?

– У нашій групі, або «банді», як я її називаю, разом із мною сім чоловік. Деякі з них працюють під творчими псевдонімами. Отже, у нас грають: Інженер Кучурка – гітара, Доктор Трюкаченко – барабан, Олег Васянович – акордеон, контрабас, Володимир Гітін – кларнет, Андрій Охрамович – труба, Ярослав Беш – тромбон. У нас хлопці не тільки з Одеси, а, наприклад, із Кривого Рогу. От, на щастя, вони приїхали навчатися саме в нашому музичному училищі і залишилися. 

Спочатку нас було троє-четверо, а потім ми знайшли «трубу» і «тромбон». Так виникла група «ХайВей», а влітку 2014-го ми перейменували її на «Гроші вперед». У нинішньому складі вперше зіграли у дворі на Катерининській, ріг Грецької, куди нас запросив відомий одесит Леонід Барац. Після цього ми почали постійні репетиції й записали на відео пісню «Зухтер». Також у нас є штат адміністративних працівників. 

Наша спільна головна мета – зробити Одесу культурною столицею. Тобто допомогти одеситам себе проявити так, як це зробили ми. Ми хочемо дати Одесі щось нове та свіже. І не треба їхати геть! Хай люди саме на рідній землі проявлять себе з найкращого боку. Я хочу, щоб одеські молоді артисти багато їздили з гастролями, але завжди поверталися сюди. Взагалі це біда, що багато хто їде із Одеси і стає популярним, живучи в інших містах.

– Розумію, що запитання: «А що за дивна назва?» тобі вже набридло, але…

– …але для читачів «Одеських вістей» розповім. Є ресторан в Одесі біля моря. Не хочу його називати. Ось там ми якось виступали і нам просто не заплатили. Після цього й з’явилася ідея перейменувати групу. Вийшло, що на краще, адже з новим репертуаром ми зробили непоганий прорив.

– Феліксе, ти співаєш пісні Леоніда Утьосова. А чи встиг відвідати музей-квартиру великого джазового співака, що відкрився у День міста?

– Збираюся туди піти. Я чув багато добрих відгуків про музей, і це велике чудо, що в такий непростий час у місті відкрили музей. 

Знаю, що в Одесі живе племінниця Леоніда Осиповича, і я неодмінно сходжу до неї в гості – дуже хочу з нею познайомитися. А з групою ми охоче співаємо кілька пісень Утьосова, але у них дещо інша спрямованість. Леонід Осипович співав той джаз, який пропускала радянська цензура. А я люблю більш хуліганські пісні з гострою шпилькою. Але у нас немає блату в класичному понятті, а є мова ідиш – те, що я дуже люблю.

– І ви вже самоокупна група?

– Аякже! За останній час наші доходи зросли через велику кількість концертів. Тобто позичати гроші на запис альбому, нові інструменти, видання дисків із фото тощо нам не треба. Гроші дають музикантові можливість вільно творити й ні від кого не залежати. Але їх багато не буває. Наприклад, можна записатися на маленькій студії, але потім хочеться зробити запис на великій студії та ще якісніше. Хочеться запросити геніального скрипаля й зіграти разом із ним. Але все це дорого. А моя основна музична думка – я не хочу бути містечковим музикантом. Хочу з нашою групою їздити по всьому світі з достойним репертуаром і, звичайно, мати успіх. І при цьому співати своєю рідною мовою. Мені говорили, що на Заході треба співати англійською, щоб домогтися якогось визнання. Але я завжди кажу, що співатиму тією мовою, якою думаю. Моє завдання – проїхати по всій земній кулі, зіграти з відомими музикантами і зробити гідне шоу для уславлення Одеси.

– Дещо вбік від музики. Які види спорту ти любиш?

– Найбільше захоплююся велосипедом. Постійно їжджу по нашому місту. Чудово, що можна завиграшки взяти і приїхати на пляж і викупатися в Чорному морі. Також люблю футбол, хоча я не фанат «Чорноморця» у широкому розумінні. Але я вболівальник – і вболівальник із одеською душею. Тому мені подобається наша команда – попри все. «Чорноморець» – із Одеси, і цим усе сказано. До речі, я був на різних матчах, і мені було шалено цікаво спостерігати за грою. Пам’ятаю, коли ще був старий стадіон, то я навіть умудрився проникнути всередину, коли нікого не було, і пробіг по зеленому газону. Мені це було на радість. А взагалі я вболіваю за будь-який спорт, де видно, що спортсмени викладаються і де є гарна гра. Наприклад, бокс, баскетбол, хокей тощо.

– Як сьогодні складається твоя гастрольна історія? 

– У нас досить щільний графік гастролей по Україні, причому вже є запрошення з-за кордону. Цієї осені у нас плануються виїзди до Німеччини, Ізраїлю. Шанувальники одеських пісень роз’їхалися по всьо­му світі, і ми будемо раді їх наздогнати й виступити для них. Але ми завжди будемо повертатися до рідної Одеси – довго за кордоном затримуватися не будемо. До речі, у нас цього року також плануються зйомки двох нових кліпів. Один ми вже зняли, звичайно, в Одесі, й він має з’явитися на українських музичних телеканалах.

– Феліксе, ти нещодавно виступав на фестивалі «Джаз-Коктебель» у Затоці. Які залишилися враження? 

– Я з величезним задоволенням зіграв на фестивалі й дуже вдячний його президентові Лілії Млинарич за запрошення. До речі, я відвідував фестиваль як слухач ще з 2007 року, а цього року вперше виступив на сцені, про що не міг навіть і мріяти ще кілька років тому. Мені дуже подобалося селище Коктебель, де спочатку проходив фестиваль. На жаль, зараз можливості проводити його там немає... Я від самого початку знав, що це дуже цікавий фестиваль сучасної музики. Коли з минулого року він став проходити в Затоці, у мене майнула думка, що це мовби столиця держави переїхала до іншого міста. І я був дуже радий, що цього року наша команда потрапила до списку артистів, які виступили на фестивалі. Я щасливий і пишаюся тим, що я з Одеси, яка представила свою фольклорну музику. Сподіваюся, що виправдав виказану мені довіру. Після виступу багато хто в інтернеті писав, що ми молодці й таке інше. Було дуже приємно. Мені ще дуже багато є що сказати по-одеськи, і сподіваюся, що скажу.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті