Родину лікарів Арцизької ЦРЛ – Володимира Антоновича та Майї Миколаївни Теравських дуже поважають у районі. Якщо підсумувати спільний стаж роботи, приплюсувавши ще й 12-річну лікарську практику дочки Анжели, то він складе 114 років!
Майя Миколаївна згадує перші кроки у професії. Але ж спочатку думала, що відпрацює після інституту належні два роки на посаді акушера-гінеколога, і – до Одеси, до батьків. Але робота захопила. У 1973 році, наприклад, прийняли майже 1600 пологів. Це потім народжуваність помітно стала падати. До лікарні надходили породіллі із сусідніх районів – Татарбунарського, Саратського, Тарутинського, що свідчить про авторитет арцизьких медиків.
Дається цей авторитет нелегко, особливо в умовах екологічної ситуації, що ускладнилася загалом по країні. Та й самі вагітні жінки не завжди уважні до власного здоров'я: не відвідують вчасно свого лікаря. Думка Майї Миколаївни про те, що сьогодні престиж професії лікаря дещо принижений, здивувала.
– Але ж ми, – зазначила вона, – роботі віддаємося цілком. А втім, бува, раз такого наслухаєшся від пацієнтів – у серці колотиме.
Про те, якою важливою є увага кожного з нас до свого здоров'я, лікар постійно нагадує своїм пацієнтам, особливо майбутнім матусям. Цього принципу дотримується з перших днів своєї роботи й Анжела, взявши для себе найцінніше із практики Майї Миколаївни.
Між іншим, на моє запитання про кількість прийнятих нею пологів за 47 років роботи акушером-гінекологом, а нині – міжрайонним акушером-гінекологом, Майя Миколаївна відповіла не відразу. Подумавши, сказала:
– Приблизно до 15 тисяч буде.
Володимир Антонович – людина дуже принципова – стверджує, що такої потужної, обладнаної типової лікарняної бази, як в Арцизіі, немає в цілій Бессарабії. Тому саме вона заслуговує на те, щоб стати міжрайонним медцентром. Не випадково свого часу на базі щойно побудованої типової центральної лікарні мали намір відкрити другу обласну. Теравський дуже побоюється:
– Не дай боже закриють – по камінчику рознесуть, розтягнуть. І станеться, як у тій приказці: «Чому бідний? – Бо дурний. Чому дурний? – Бо бідний».
Говорили Теравські й про кадрову проблему. Вона давня, наболіла, на жаль. Адже що потрібно, щоб молодий фахівець приїхав працювати на периферію? Житло та гідна зарплата. Поки що ж лікар-початківець подеколи одержує менше санітарки.
…З Теравськими ми вийшли із центрального корпусу у двір. Навколо – квіти.
– Цю красу, – сказала, посміхаючись, Майя, – наводимо всім колективом нашого лікарняного містечка. Ось цей розлогий горіх – мій. Я його садила. А ген та тополя – Володимира Антоновича. Гарні, правда?
