Едуард Леонідович Доценко нещодавно очолив Котовську райдержадміністрацію. Має вищу педагогічну освіту, крім української та російської, вільно володіє німецькою й англійською мовами. Після успішно пройденого конкурсу полишив столицю України і приїхав працювати на Одещину.
Сьогодні він люб’язно погодився відповісти на кілька запитань для читачів «Одеських вістей».
– Едуарде Леонідовичу, які Ваші перші кроки на посаді очільника району?
– Насамперед узявся за створення ефективної команди. До наступного року має відбутися набір нових кадрів і ротація по горизонталі та вертикалі. У команді мають бути люди з новими принципами, що бажають і вміють учитися, створювати нові проекти, здатні працювати злагоджено, вибудовуючи нову державну систему, яка б додавала та примножувала, а не віднімала та ділила. Нам потрібні ініціативні працівники, яких не буває забагато. А відповідно до результатів роботи буде преміювання або покарання.
– Що б Ви назвали з найнагальніших проблем?
– Нам сьогодні необхідно заново прокласти 312 кілометрів доріг. На це потрібно 800 мільйонів гривень. Треба не просто ремонтувати, а фактично будувати нові дороги, бо стан теперішніх не витримує жодної критики. З цього приводу взяв участь у робочій зустрічі з Одеською службою доріг. Також працюю у робочій групі зі створення нової системи шляхобудівництва. Потрібні нові механізми, нові правила. І будувати слід найсучаснішими методами.
Мають об’єднатися всі зацікавлені сторони. Службі доріг необхідно створити спеціальний фонд, куди б надходили кошти від місцевого самоврядування всіх рівнів, від фермерів, керівників, громадян.
– Тобто, як завжди, все упирається в кошти…
– І не тільки стосовно будівництва доріг… Сьогодні для нас найголовніше, щоб гроші зайшли в район. Це може бути у вигляді інвестицій, грантів, у будь-якому вигляді. Наразі співпрацюю з Одесою та Києвом, шукаю фінансової підтримки для району. Адже не таємниця, що він депресивний.
Необхідна й фінансова підтримка європейських банків. А для цього треба побороти у нас корупцію, забезпечити прозорість використання коштів. Маю надію, що вдасться залучити іноземні джерела у вигляді грантів, так само як і місцеву робочу силу.
– Крім зазначених, які ще є плани?
– Наприклад, проект, що обіцяє створення 120 нових робочих місць. Мікропроект у сфері агропромислового розвитку, де приділяється увага городництву, мінізаводам, кролефермам... Має розвиватися те, що дасть людям змогу заробляти гроші.
В районі відбувається інвентаризація земель – з тим, щоб кожен квадратний метр мав хазяїна і приносив прибутки.
Є також багато сучасних цікавих соціальних програм.
Кінцевою метою є створення успішної територіальної громади. Якщо ми за два роки не встигнемо провести децентралізацію, то будемо й надалі залежати від державної допомоги, бо не зможемо самі забезпечити свою життєдіяльність, не зможемо стати сильною і успішною громадою європейського рівня.
– Щоб втілити плани, потрібні єдність і довіра. Як Ви знаєте, дані досліджень свідчать, що за показниками довіри до влади Україна посідає останні місця серед європейських країн…
– Рішення керівництва, на мою думку, мають бути зрозумілими. Тому тут доречною є дискусія. Але передусім, щоб повернути довіру до влади, потрібно перестати красти і почати працювати для людей, витрачати кошти ефективно. Маю надію на дерегуляцію в реалізації господарських проектів. Адже це нонсенс, коли проектна документація на будівництво дитсадка коштує більше, ніж саме спорудження.
Найголовніше – вірити в те, що ми все зможемо. Шлях непростий, довгий. Однак, якщо візьмемося його долати всі разом, то впораємося. Ми знаємо, як домогтися добробуту. Вірю, є світло в кінці тунелю.
