Чи з'явиться в області свій омбудсмен?

Про це йшлося на нещодавній прес-конференції, що відбулася в регіональній організації Спілки журналістів України. Проект такої спеціальної інституції з питань захисту конституційних прав людини (громадянина) представили президент Інституту демократії та прав людини, заслужений юрист України Олександр Мучник, доктор юридичних наук, професор, академік Михайло Баймуратов, а також співавтор проекту і, як його відрекомендували старші товариші, молодий перспективний юрист Микита Лагутін.

Парламентський контроль над дотриманням прав людини в системі законодавчої гілки влади, згідно зі ст. 101 Конституції України, здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Державний же конт­роль над дотриманням прав людини на місцях з боку виконавчої влади, до якої належать місцеві держадміністрації, могла б узяти на себе спеціальна інституція – Уповноважений обласної державної адміністрації з прав людини. 

Величезний досвід роботи подібної інституції, навіть на муніципальному й галузевому спеціалізованому рівні (з узгодженням, звісно, з умовами місцевого територіально-адміністративного поділу), давно накопичено в західних країнах. Можливості такої інституції адаптовано в Італії. Показовими є приклади дії локальних омбудсменів у Німеччині, Швейцарії, США, Великій Британії, Канаді, Іспанії, Голландії… «…Світова практика, – відзначав ще 2004 року один із провідних спеціалістів Інституту держави та права ім. В. Корецького НАН України Олександр Батанов, – іде шляхом локалізації інституції омбудсмена. Це робиться для того, щоб дана інституція мала можливість на повну силу, моментально реалізувати свої конт­рольно-спостережні функції в разі порушення прав і свобод людини». 

Такий «розклад», безумовно, необхідний не тільки в тоталітарних, але й у посттоталітарних країнах, до яких, безсумнівно, належить і Україна. Говорячи побутовою мовою, коли «цар далеко, а Бог високо», захист прав пересічного громадянина могла б здійснювати локальна інституція – омбудсмен обласного, районного рівня на принципах рівноправної взаємодії з інституцією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

За задумом авторів проекту, дана інституція також має найтіснішим чином співпрацювати з правозахисними організаціями західних країн, що призвело б до кардинальної зміни правової ситуації в регіоні. У справі побудови такої інституція – надія на допомогу західних партнерів зі створення мережі правозахисних організацій під керівництвом Уповноваженого Одеської обласної державної адміністрації з прав людини. Поки що, щоправда, на листи з такою пропозицією, відправлені свого часу до різних посольств, а також до правозахисних організацій різних країн, відгукнулися лише деякі з передбачуваних партнерів: їхню стриманість, очевидно, можна пояснити певними побоюваннями з приводу становища України, що опинилася в центрі великої геополітичної гри. Не одержали відгуку автори проекту й від генерального прокурора рідної країни. Але відступати від ідеї створення інституції місцевого омбудсмена вони не мають наміру. Переконані: не буде здійснений проект у нашому регіоні, знайде він підтримку в іншому регіоні країни. Але – як патріоти свого краю – автори проекту хотіли б, щоб саме наш регіон став піонером у справі створення спеціальної інституції з захисту прав територіальної громади, кожного її члена: в Україні такого прецеденту ще не було. А виявиться діяльність інституції успішною – досвід підхоплять і інші регіони.

Наприкінці лютого проект було подано до канцелярії Одеської обл­держадміністрації. За словами його авторів, створення мережі подібних організацій забезпечувало б не тільки безпосередньо захист прав людини, але й правову освіту громадян. Щоб вони могли за допомогою такого інструмента діяти й у рамках правового самозахисту. Інституція локального рівня може також виконувати завдання нормотворче, наприклад, розробку проектів нормативних актів із питань захисту прав людини, а також конституціональне завдання – сприяти формуванню сприятливого правового клімату в регіоні. Це був би вагомий крок до євроінтеграції, до побудови правової держави. Серед запитань від учасників прес-конференції – журналістів, правозахисників, учених, громадських працівників, було й таке: «Чому саме Одеський регіон обрано як своєрідний полігон для впровадження проекту?» Відповідь Олександра Мучника була короткою: «Ми тут живемо». Продовжити можна його ж словами, сказаними раніше: «Потрібно працювати на випередження». На випередження подій, які можуть викликати великі жертви. Що й сталося в Україні й чого не могло б статися у країні, де права кожної людини захищені, де параметри взаємодії людей ґрунтуються на принципі «людина людині друг» – а не ворог. 

Совісні, освічені люди саме так намагалися діяти ще в часи СРСР. Згадали автори проекту, зокрема, ефективну роботу приймальні світлої пам'яті народного депутата СРСР, ректора ОДУ ім. І.І. Мечникова Ігоря Петровича Зелінського: за два з половиною роки волонтерам-юристам, що трудилися в цій приймальні, вдалося захистити права багатьох людей. 

Віриться, що пам'ятають одесити і юрби скривджених виконавчою владою людей, які одержували допомогу у приймальні редактора «Вечерней Одессы» Бориса Федоровича Дерев’янка. Він також був народним депутатом, обстоював правду, за що й поплатився життям. 

Безпека, підкреслювали автори проекту спеціальної інституції з питань захисту прав людини, – одна з основних цінностей. Але сьогодні всі інституції нашої держави не працюють на користь людини, територіальної громади. Необхідною є правова система. Омбудсмен, у принципі, мусить бути політично незалежним і технічно підготовленим, у жодному разі не підпадати під опіку адміністрації. Інакше ми зіштовхнемося з варіантом чергової чиновницької спеціалізації. Омбудсмен не може, не мусить бути чиновником, що підкоряється суворій субординації.    

Організатори прес-конференції висловили та підтримали побажання винести проект на обговорення громадськості. Процес його доопрацювання також обговорюватиметься на наступних зустрічах у регіональній організації Спілки журналістів України. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті