Валуєвський циркуляр 1863 року про обмеження друкування книжок та періодики українською мовою, затим Емський указ 1876 року спричинили значну перерву у виданні творів Тараса Шевченка і в Петербурзі, і на козацьких землях, підпорядкованих російському самодержавству. В Одесі хіба що поталанило поемі «Катерина». Наприкінці ХІХ століття її видавали у місті над Чорним морем чотири рази.
Значна роль у виданні творів Кобзаря належить Євтиму (у деяких джерелах Юхиму) Івановичу Фесенку. Зупинимося на деяких епізодах його одеського життєпису та діяльності.
Восени 1870 року двадцятирічний юнак влаштовується на роботу до друкарні Петра Францова.
Рано проявилися в ньому ділові якості.
Попрацювавши кілька років на родину Францових, юнак із чернігівського села Головеньки стає компаньйоном господаря друкарні. Роки плідної роботи над собою, час самовдосконалення… Либонь, він десь навчався. Можливо, за кордоном.
15 грудня 1883 року – дуже прикметна дата для Євтима Івановича. А саме: у будинку Маврокордато на Грецькій вулиці він засновує власну друкарню. Підприємство успішно працює. Згодом Фесенкові вдається придбати на Ришельєвській, 47 будинок. Добудовує тут третій поверх.
Підприємець Є. Фесенко очолив найбільшу друкарню в Одесі. Вона випускала продукцію тисячними тиражами способом хромолітографії (спосіб літографського тиражування багатобарвних зображень, при якому для кожної фарби виготовляється вручну окрема друкована форма на камені). Уявляєте, яка то марудна робота? Але ж які масштаби! Не порівняти з тиражами українських книжок сьогодні – 100, 200, 300 примірників.
Майже чверть століття він віддає служінню книговидавничій справі.
Друкарня козацького онука стає відомою у багатьох губерніях Російської імперії та навіть за її межами. Наприклад, у Галичині. Продукція Фесенка були помічена у Західній Європі, бо випускалася за новітніми технологіями. Власник одержав чотири високі нагороди з міжнародних виставок.
Прибутки, збагачення для підприємця Євтима Фесенка не стали метою його життя. Він працював, як тепер поширено говорити, для людей. А ще – він по-справжньому вірив у Бога, дотримувався основних заповідей. Визначальною для нього була заповідь любові до ближнього. За спогадами одеситів, Євтим Іванович дбав про гідні умови праці на своєму підприємстві (а робота в друкарні була дуже тяжкою), допомагав розв’язувати особисті проблеми підлеглих, наприклад, оплачував з власної кишені весілля молодят, що працювали у друкарні, надавав у розпорядження службовців друкарні свою дачу з повним пансіоном.
Та найбільше ми, громадяни незалежної України, вдячні Євтиму Івановичу Фесенку за видання українських книжок. Багато таких книжок він випускав за власні кошти. Тут слід нагадати про перший український літературний альманах «Нива», що вийшов 1885 року. Від одеської «Громади» справою видання займався Михайло Петрович Боровський. Це в його помешканні зустрічалися одеські патріоти з Михайлом Драгомановим пам’ятного 1876 року. Це у нього домовлялися видавати за кордоном український часопис «Громада», позацензурні твори Тараса Шевченка.
Євтим Іванович пізніше згадуватиме про М. Боровського: «Через Михайла Петровича друкарня одержала замовлення на тираж 2000 примірників «Ниви», для якого я зобов’язаний був виписати з Петербурга спеціальний шрифт, що я й зробив».
Тираж часопису «Нива» шанувальники українського слова миттю розкупили.
До 75-х роковин від дня народження Тараса Шевченка Є. Фесенко видає окремими книжечками поеми «Княжна», «Москалева криниця», драму «Назар Стодоля». Тут слід додати, що, починаючи з «Ниви», видавець майже щороку випускав українські книжки, зокрема, що стосуються творчості Кобзаря, серед них роботу «Тарас Шевченко в літературі та мистецтві», «Українська драматургія», доповнення до цього покажчика – «До української драматургії» Михайла Комарова. Для усієї україномовної Одеси взаємини між Фесенком та Комаровим були прикладом безкорисливої дружби.
Книжки з друкарні Є. Фесенка вирізнялися серед загалу високопрофесійним художнім оформленням. Підприємець залучав до ілюстрування, виготовлення обкладинок знаних майстрів пензля, графіки.
Серед них охоче виконував замовлення Віктор Васильович Ковальов. Колись, ще 1844 року, В. Ковальов служив у Північній Пальмірі, у Департаменті Міністерства юстиції. Тоді ж почав відвідувати рисувальні класи Академії мистецтв. Там познайомився з Тарасом Шевченком. Вони стали дружити. Винаймали разом квартиру.
Пізніше Віктор Ковальов допомагав побратимові видавати й продавати офорти «Мальовничої України» – художнього періодичного видання про історичне минуле, народний побут та природу України.
Вони контактували й після Шевченкового заслання. Тарас Григорович подарував побратимові свій багатозначний офорт «Приятелі» за картиною І. Соколова.
У пізніших офортах, розповідав одеський художник власникові друкарні, відсутня та репродуктивність, що була властива «Мальовничій Україні». Шевченко уже не прагнув скрупульозно відтворити оригінал, а вільно трактував його, домагаючись цілісності й гармонійності.
Віктор Васильович плідно використовував у друкарні досвід свого друга.
До оформлення книжок часто залучався ще один одесит – Амвросій Смаглій. Він підписував свої роботи «Ждаха». У 1896 – 1901 роках художник створив ілюстрації до кількох поем Кобзаря. Він – один із перших українських митців, що склав макет ілюстрованого видання творів Тараса Шевченка.
Євтим Фесенко був своєю людиною і в товаристві українських акторів та керівників, як сьогодні називають, Театру корифеїв – Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Їхні розмови часто точилися довкола Тараса Шевченка. Євтим Іванович розповідав, як він колись ще хлопцем стояв під липою у Седневі. За переказами, в її затінку любив писати та відпочивати Кобзар.
…Відходять за дальні небосхили покоління за поколінням, а липу ту на рідній Фесенкові Чернігівщині, у колишньому маєтку братів Лизогубів, народ майже два століття називає Шевченковою. Колись і мені, студентові факультету журналістики університету імені Тараса Шевченка, пощастило там постояти.
Спілкування з українськими драматургами та акторами вилилося у видання творів Івана Карпенка-Карого. 1897 року вийшли у світ його «Драми і комедії», томи перший та другий, а 1903 року – томи третій та четвертий. У його п’єсах відчутний вплив Шевченкової поезії.
Друкарня Є. Фесенка дбала й про майбутніх українських читачів. Виходили у світ граматики української мови, самонавчителі, читанки.
…Настав 1920 рік. Фесенкова друкарня була націоналізована і стала 8-ю Радянською друкарнею. Євтим Іванович залишався директором націоналізованого дітища. Відійшов він за вічну межу 1926 року. Усе своє життя він присвятив служінню Її Величності книзі, служінню Україні.
