Над чорноморським степом привільно почувався двоголовий орел… Тепер зерно з українських полів, захоплених князями – Вяземським, Потьомкіним, Прозоровським, графами – Розумовським, Каменським, Браницькими, – можна було безперешкодно продавати на близькосхідних та європейських ринках. Будівництву багатофункціональних портів надавалося першочергового значення.
Катерина ІІ видала указ від 26 січня 1792 року. За цим документом Катеринославському генерал-губернатору В. Каховському, якому поки що підлягав захоплений край між Бугом та Дністром, доручалося «обозреть сию страну, разделить оную на уезды, назначить города по способности…»
В «обозрении» земель, обіцяних під час російсько-турецької війни запорозьким козакам, генерал-губернаторові допомогала команда землемірів та картографів на чолі з інженер-полковником А. Шостаком. Військовий інженер Андрій Ілліч Шостак був відомий В. Каховському тим, що під час подорожі самодержиці землями Запорожжя й Таврії він спроектував для неї оригінальне шатро. Проект «малороса» було визнано тоді, влітку 1787 року, найкращим з усіх поданих правительці. І тоді майор Шостак був помічений придворними і одержав підвищення по службі.
Через чотири роки Андрій Ілліч виконує важливе завдання – складає проект розвитку Очакова. Військовий інженер з козаків спроектував місто за європейськими зразками.
Мені доводилося ходити вулицями Очакова. Прямокутники житлових кварталів збереглися до нинішніх днів. Як в Одесі… Стоячи на березі Дніпро-Бузького лиману, я вдивлявся в тихі води, що ніби поринули в спогади про подвиги українських козаків під проводом Антона Головатого.
…Очаків довго не здавався… Штурми російського війська зазнавали невдачі. Заважала фортеця на острові Березань. Треба було будь-якою ціною захопити острівну батарею.
800 запорожців під командою відчайдушного отамана серед дня попливли до Березані. Береги острова дуже круті. Серед острова стояла фортеця, а понад кручами були покопані шанці й влаштовані гармати. Козачий отаман спрямував байдаки на батарею, під якою береги опускалися нижче. Турки почали стріляти з гармат. Але запорожці, не беручи до уваги стрілянину, хутко підпливли до мілини, пострибали у воду, підтягли байдаки ближче до скель і полізли на кручі…
Навесні та влітку 1792 року інженер-полковник Шостак за дорученням В. Каховського досліджував узбережжя поблизу Хаджибея. У той час при імператорському дворі активно обговорювалося питання про те, де саме треба будувати головний порт краю. Ґрунтуючись на результатах досліджень А. Шостака, Катеринославський генерал-губернатор підкреслив у рапорті цариці особливе значення Хаджибея.
«Аджибей лежит на возвышенном и приятном месте. Вода в колодцах пресная и хорошая. Из вершины одной долины можно провести фонтан… Земля состоит из глиняного материка, смешанного в большом количестве с черноземом. Судя же по травянистым растениям… заключать должно об отменном ея плодородии. Берега морские и отлогости долин составляются из белого камня… От развалин бывших тут строений камня много. Оного будет достаточно на построение при первом случае домов для ожидаемых к обитанию в сем месте…». Останнє речення потребує розшифрування. Ще 1791 року в Хаджибеї було заплановано розмістити грецьку флотилію. Вона воювала у складі російського флоту. Проект селища для грецьких матросів вочевидь розробляв інженер-полковник А. Шостак, бо він уже мав очаківський досвід. Але відповідав за розпланування території де-Волан. Він прибув на чорноморський берег з Петербурга лише у серпні 1792 року. Досі голландцю на берегах Чорного моря не доводилося бувати. Він складав проекти місцевих фортець, ґрунтуючись на не зовсім точних картах, зроблених польовими офіцерами під час воєнних дій. Ознайомившись у Хаджибеї з реальною ситуацією і картами А. Шостака, він вніс корективи до своїх проектів фортець, зокрема й Хаджибейської.
Далі, як свідчать історичні документи, які познаходив сучасний одеський науковець Тарас Гончарук, інженер-полковники де-Волан та Шостак плідно співпрацювали. Дослідник історії Одеси К. Смолянинов стверджував, що коли влітку 1793 року постав остаточний вибір місця для морської гавані, цю важливу справу було доручено віце-адміралу де-Рибасу, інженер-полковникам де-Волану та Шостаку.
«Завдяки зусиллям адмірала-засновника та його помічників – де-Волана та Шостака місто почало забудовуватися і заселятися», – прочитав Тарас Гончарук у А. Скальковського.
Проект з грецькими моряками не був реалізований. Влітку 1794 року, згідно із новим планом, на Грецькому та Військовому форштадтах почали роздавати ділянки під забудову приватним особам. Першим одержав «документ» на користування ділянкою генерал Г.С. Волконський. Історик М. Мурзакевич склав і опублікував список громадян, які одержали ділянки для приватної забудови на плато, наприкінці 1794 року. Таких щасливчиків було 235 осіб. Переважна більшість отримувачів були військовиками – 175 осіб. Серед них Й. Дерибас із братом і сином, Ф. Деволан, чотири представники роду Шостаків.
На будівництві міста-порту працювали козаки-чорноморці та солдати місцевого гарнізону. Робота у військовослужбовців-будівельників була дуже тяжкою. О.В. Суворов, який не належав до сентиментальних людей, був вражений тим фактом, що втрати у військових частинах, які будували Одесу, склали чверть особового складу. Відзначаючи такі втрати, полководець особливо нарікав на поведінку свого друга – Йосипа Дерибаса. Той не лише довів підпорядковані йому війська до такого стану, але й зробив усе можливе, щоб приховати величезні для мирного часу втрати, списавши їх… на Суворова.
У ХІХ столітті Одесу називали південною столицею Росії. Справді, центр міста, там, де водять туристів, справляє враження і сьогодні. Та його українські будівничі забуті. Про Андрія Ілліча Шостака, наприклад, згадують лише історики. А в місті про нього – ні літери…
Сучасний український поет, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Тарас Федюк, випускник Одеського національного університету ім. Мечникова, залишив такі враження, від’їжджаючи до Києва:
Що ж, прощай південне місто,
Із бульварами своїми,
Де з потертих постаментів
В море дивляться чужі…
Дерибаси, Деволани
Разом з Дюками своїми…
… А повз мене і крізь мене
Пропливають плавно Дюки,
Де не глянеш – Дюки, Дюки
І немає Федюків.
А вони ж були! Андрій Ілліч Шостак – тому яскраве свідчення.
