Ось уже понад два роки минуло, відколи над головою Олександра перестали свистіти кулі. За 31 рік свідомого життя саме ті три спекотні місяці літа 2014-го були для нього найзначнішими та найтяжчими. Їх можна назвати і доленосними, і трагічними, і фатальними. Але, напевно, одне залишається безсумнівним: той тяжкий період по-справжньому загартував його характер, додав йому ще більше мужності та допоміг усвідомити, де правда, а де ні, де друг, а де ворог, а ще – що значить палко любити й захищати Батьківщину.
Нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня колишнього солдата Олександра Шкуренка нині можна часто зустріти у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Зараз він – волонтер, один із координаторів Центру допомоги учасникам АТО при Одеській облдержадміністрації. Після тяжкого поранення в Іловайську Сашко помалу фізично зміцнів і відтепер добрими словами, ліками та грішми допомагає морально й матеріально тим, кого, як і колись його самого, скалічила жорстока неоголошена війна.
До 2014 року Сашко у війську службу не проходив. Свого часу він закінчив Одеський політехнічний університет за фахом інженера. Працював у приватному підприємстві спеціалістом з обслуговування споруд. Потім був водієм у туристичному агентстві. Після анексії Росією Кримського півострова Олександр вперше серйозно замислився про те, чи не змінити йому звичний цивільний устрій життя, а остаточно на подальший вибір професії вплинули криваві й трагічні події, що сталися в Одесі 2 травня 2014 року.
Наступного свята – 9 травня – Олександр чекати не став: припаркувався, заглушив мотор, вийшов з кабіни та вже за кілька днів після Одеської трагедії з’явився до військкомату. Порив чоловіка там, звісно, оцінили, його аргументи почули та пообіцяли призвати на службу за 45 днів – в наступну хвилю мобілізації. Але він чекати півтора місяця не міг і не волів.
– Після 2 травня стало страшно за свою родину, за моїх тоді ще трирічних синів Кирила та Дмитра. Мій дідусь – фронтовик, багато чого розповідав про жахіття Другої світової війни. Не хотілося, щоб і мої діти ховалися від бомбардувань у підвалах, тому я вирішив діяти, – висловився з цього приводу учасник АТО, інвалід війни ІІІ групи солдат Шкуренко.
Він негайно вирушив на Київщину, де тривало формування добровольцями однієї з військових частин. З 2015 року вона входить до складу Українського війська, а в травні 2014-го була складовою Національної гвардії України. Два тижні «обкатки» в польових умовах минули для Сашка вдало. Під час перших трьох пострілів з автомата він вибив всі три «десятки» з відстані 150 метрів. Це ще більше надихнуло його на службу, і з 2 червня був зарахований до складу бригади спеціального призначення на посаду оператора протитанкового взводу. А згодом у його житті була війна – безжалісна та кривава, де важко всім, а хвилини здаються вічністю.
Цей складний фронтовий шлях, що вимірюється сотнями кілометрів, влітку 2014-го Олександр разом із бойовими товаришами пройшов гідно. Ніс службу на блокпостах, визволяв від російських сепаратистів українські міста й села, з різної відстані з ПТКР уражав цілі противника, а ще роз’яснював охопленому страхом місцевому населенню, що українські воїни – свої, а не чужі.
– Мені й зараз важко згадувати, як одурманені антиукраїнською пропагандою звичайні місцеві мешканці вважали, що ми їх прийшли завойовувати. Декому з них непросто було роз’яснити, що ми – свої, українські солдати – знаходимося на нашій рідній землі. Болісно було, що замість мирного життя люди тижнями ховалися від куль і снарядів у підвалах будинків та громадських установ. Але ми робили все, щоб вони якомога швидше забули про жахи війни та стали прислуховуватися до співу птахів, а не розривів снарядів, – із болем у серці розповів Олександр.
Напевно, за понад два роки хтось із цих старих, жінок, дітей і сьогодні впізнає в цій молодій, але вже з блиском сивини на волоссі людині свого захисника, який разом із бойовими товаришами під прицілом противника пішки пройшов близько трьох кілометрів та вивів на безпечну відстань понад 700 жителів Попасної в той час, коли місто було під постійними обстрілами з боку бойовиків. За цей подвиг Олександр Шкуренко пізніше був нагороджений орденом «За мужність», а в ту мить він перехрестився, подякував Господу за те, що допоміг врятувати життя невинних людей, попрощався з ними, а сам знову повернувся в полум’я війни.
В серпні 2014-го у складі свого підрозділу Олександр Шкуренко тричі проривався до Іловайська. В плині першого прориву він втратив своїх чотирьох друзів, під час другого осколком пробило його шолом, а останнього разу зазнав поранень плеча та горла.
– Там тривали тяжкі виснажливі бої. Від розривів снарядів земля стогнала та вставала дибки. Навколо – кров та страждання людей, а по рації постійно чути: «там 200-й, там 300-й», – згадав про події 18-21 серпня 2014 року мій співрозмовник.
Того ж 21 серпня його поранило. Спочатку ворожа куля пробила плече, але Олександр продовжував вести бій. А пізніше осколок міни влучив у горло. Оговтатися після такого тяжкого поранення йому було вже складно. Як рятували Сашка тоді? Бойовий товариш відтягнув на собі в санчастину, де дбайлива медсестра-волонтерка зупинила кровотечу за допомогою звичайного тампона. «Іловайський котел» поступово стискався, але через п’ять годин після поранення Олександра та ще кількох скалічених хлопців вдалося під обстрілами вивезти на безпечну відстань.
Спочатку оператор протитанкового взводу солдат Шкуренко був у лікарні міста Старобешеве, згодом його вдалося евакуювати до Маріуполя, звідти – до Дніпра. А далі він змушений був пережити непрості операції та декілька місяців лікування й реабілітації в госпіталях Дніпра й Одеси.
Рубці на тілі Сашка залишилися. Два осколки витягнули, а один не змогли – далеко пройшов. Так і живе з ним та вірою в мирне майбутнє України Олександр, займаючись корисною волонтерською діяльністю, що спрямована на допомогу постраждалим бойовим побратимам, їхнім рідним і близьким.
Влітку 2015-го його комісували за станом здоров’я. Але про тяжкі бої, загиблих товаришів, перемоги та поразки на війні він згадуватиме завжди. Він знає, якою ціною досягається мир.
