Коли Міжнародний благодійний фонд «Добробут громад» запропонував укласти меморандум про створення сучасної домашньої ферми, Світлана Маслова з села Кричунового не вагалася ані хвилини, адже мріяла про таку давно. Тим більше що вона є одним із засновників молочного кооперативу «Вожак», який виступає першою об’єднуючою ланкою родинних ферм.
Наприкінці минулого року домашня ферма, зведена з нуля, запрацювала. Ми поспілкувалися з жінкою, яка намагається йти в ногу з реформами.
– Світлано Дем’янівно, Ви за фахом лікар. Відпрацювали два скликання сільським головою і ось раптом взялися за такий серйозний та затратний проект. Не боялися? Адже у цій справі ризиків могло бути багато.
– Ні, не боялась, бо знала, що майбутнє – саме за такими фермами європейського зразка. Недарма ж був створений сільськогосподарський кооператив. Коли випала нагода, піднатужившись, ми придбали холодильну установку. Наша родина, як і багато інших у районі та селі, тримала худобу – без підсобного господарства важко виживати, вчити дітей. Коли почали збільшувати чисельність стада, постала проблема додаткових приміщень. Тут потрібно було визначатися: розширяти хліви або зводити нові. У цей момент, як кажуть, і підоспів Міжнародний фонд. Він, а точніше, його керівник, підштовхнув до активних дій. Тут важливо знати, що меморандум чітко розділяє обов’язки сторін. Господар має сам, за власні кошти, звести будову, з обов’язковим дотриманням певних вимог. Зокрема повинен передбачити прокладання кормового столу з кахельної плитки по периметру приміщення, водонапувалок, каналізації для сечі. Освітлення має теж відповідати правилам – одна люмінесцентна лампа на дві корови.
Фонд допомагає з обладнанням – забезпечує доїльними апаратами, килимками для корів, поїлками, вентиляторами, електропастухами, таймерами, які вмикають і вимикають світло у потрібний час, електрошокерами (аби корова справляла потреби у спеціальному місці), холодильними установками. Мій доїльний апарат, відслуживши 6 років вірою і правдою, вийшов з ладу, тому новий був дуже доречним (на нашу кількість корів має бути три апарати). А от з килимками все було не так вже й просто. Меморандум підписали 10 родин. Більшість першими отримали обладнання, хоч і не виконали умов.
Відділ економіки райдержадміністрації постійно підтримував нас і допоміг укомплектувати ферму килимками. До речі, вони німецького виробництва, розраховані на десять років використання. Один квадратний метр такого килимка вартує 60 євро. Хочу щиро подякувати Олені Яковенко, Аллі Лозован, Ірені Аведенко. Мене зворушив їхній підхід до роботи. Спеціалісти зацікавлені, щоб у районі облаштовувалися такі сімейні ферми, тим більше, що цей напрям тваринницької галузі підтримує міжнародна організація.
На жаль, за всі роки незалежності у нашій державі так і не спромоглися прийняти програму підтримки сімейних ферм, передбачити фінансову допомогу. Тому кооперативний рух не набув масового характеру, а виробництво молока переважає у приватному секторі без дотримання належних санітарних норм.
– Як довго зводилася ферма?
– Розпочала роботи бригада будівельників із Західної України на початку червня, а завершила у липні. У селі бурхливо обговорювали цю подію. Одні земляки знизували плечима: навіщо їй це треба. Інші вважали, що Маслова будує ферму за бюджетні кошти. У мене просто така харизма – йти крізь терни, знаходити собі заняття до душі. До речі, де б не працювала, робила все добросовісно, з любов’ю. Тим, хто захоче йти моїм шляхом, раджу розраховувати тільки на власні кошти. Але уявіть собі, що я відчувала, коли на початку жовтня усі п’ятнадцять корів завели у світле й нове приміщення! Стільки ж молодняка поселили тут через два тижні. Результат переселення очевидний – труд був полегшений на вісімдесят відсотків. Годування худоби займає усього хвилин сорок, доїння – одну годину. Є окреме приміщення для охолодження молока, у ньому підлога і стіни мають бути викладені кахлями. Усім відомі європейські вимоги для молока, які набувають чинності з 1 січня нинішнього року, – воно має бути першого, вищого та екстра-класу.
Не все вдалося зробити – не вистачило ані часу, ані грошей. Потрібно утеплити ще дах зсередини, щоб не було конденсату, замовити та встановити половину вікон. І це при тому, що багато робіт виконано своїми силами. Зокрема мій чоловік, Василь Микитович, виступив ще й у ролі електрика, на цьому ми зекономили значні кошти.
Коли мені кажуть, що у селі немає роботи, я не вірю. Майже у всіх є земельні паї – свої або батьків. То як не використати такий цінний потенціал?
– Щоб утримувати таке стадо, потрібна надійна кормова база. Як Ви з цим справляєтеся?
– Маємо в оренді 50 гектарів землі, кілька присадибних ділянок для особистого підсобного господарства. Без цього ніяк не обійтися. На всі роботи з обробітку землі техніку доводиться винаймати, поки що власної не маємо.
– Світлано Дем’янівно, коли, на Вашу думку, родинна ферма приноситиме прибутки?
– Не раніше, ніж за два роки. Будівництво – затратний процес, тому всі сили будуть кинуті на погашення позики. Але ми ні за чим не шкодуємо, упевнені: майбутнє – за сімейними фермами.
Скажу ще й про те, що поки тривали роботи, ми з чоловіком їздили на всі семінари, які проводили керівники Міжнародного Фонду у Києві, Дніпрі. Побували й на відкритті домашньої ферми у Баштанському районі Миколаївської області, де були присутні заступник міністра Мінагрополітики України та представник Фонду «Добробут громад». Ми переймали досвід, по ходу навіть довелося змінити розміри ферми, щоб потім не шкодувати. І не помилилися.
Ми готові показати охочим ферму – приїздіть, дивіться, вчіться.
Усім сільським трударям щиро бажаємо, щоб у новому році здійснилися усі їхні бажання!
