Через військовий конфлікт на території Донецької та Луганської областей тисячі жителів цих регіонів змушені покинути все, що в них є, і переїхати до інших місць.
Саме так два роки тому вчинила родина Вікторії з Костянтинівки Донецької області. На той час подружжя виховувало 8-річного сина, і під серцем жінки билося ще одне маленьке життя. Постійні обстріли та розриви снарядів не давали спокою ані вдень, ані вночі. Тож, тікаючи від небезпеки, сім’я вирішила податися до бабусі чоловіка, яка живе в одному із сіл Великомихайлівського району.
Спочатку переселенці мешкали разом з бабусею, але через деякі суб’єктивні причини згодом змушені були винайняти житло. Хатинка виявилася геть без побутових зручностей. Більше того, воду доводиться носити від сусідів. Але поки що іншого варіанту немає – і через брак житла під оренду у сільській місцевості, і через нестачу коштів.
– Ми із задоволенням взяли б житло у кредит під невеликий відсоток, – розповіла Вікторія. – Та на даний час це лише мрія. Тому ми змушені жити в тих умовах, що є, і лише сподіватися, що держава якось врегулює це питання.
Слід зауважити, що Вікторія неохоче йшла на контакт у нашій розмові. Вона навідріз відмовилася дати згоду на оприлюднення в газеті її справжнього ім’я та прізвища. Просила також не називати село, в якому зараз мешкає її родина. А коли зайшла мова про матеріальний бік життя сім’ї, то мене звинуватили у втручанні в особисте життя людини. Така реакція жінки була після запитання про те, скільки доводиться платити за орендоване житло. Чомусь Вікторія розцінила цю звичайну журналістську цікавість як зазирання у її кишеню. Просто я ніяк не могла збагнути: якщо переселенці сидять без роботи, а отримують лише соціальну допомогу на дитину віком до трьох років, то за які кошти винаймається житло, сплачуються комунальні послуги, купуються продукти харчування і речі першої необхідності? Можливо, родина дійсно бідує, і слід привернути увагу місцевої влади до її проблем. У результаті мої благі наміри були перекреслені грубою відмовою і небажанням продовжувати розмову.
Отже тема про життя переселенців виявилася не дуже відкритою для журналістів. І справа не лише в пошуку героїв публікації, хоча, як виявилося, іноді ці дані заховані «за сімома печатками». Самі ж чиновники кажуть, що чимало переселенців мають скандальний характер і в багатьох банальних речах бачать суцільний негатив.
