Невелике маловідоме містечко в Галілеї – Віфлеєм – заснуло. Втомлені земними турботами люди не побажали відчиняти двері своїх будинків двом прибульцям з Назарета. Кого б не просили Марія і Йосип, що прибули на перепис, який проводився за велінням римського імператора, скрізь звучала негативна відповідь.
Густішала темрява, слабко мерехтіли зірки. Серед них виділялася сліпуча зірка, що начебто зупинилася над містечком. Тільки у стайні, тимчасовому пристановищі для худоби, змогли назаретські подорожани знайти притулок: неподалік, за містом, пастухи стерегли доручені їм череди. Так і народилося в убогому пристановищі Божественне Немовля.
Мудреці та філософи античного Східного світу перебували у сподіванні надісторичної події, що мала відбутися, - увесь світ очікував пришестя Месії, - завершилися старозавітні пророцтва. Коли ж настане ранок нового дня? Коли світанок золотавими променями торкнеться людства, що втомилося від чвар, негараздів внутрішніх і зовнішніх?
Убогий вертеп, печера, нарешті, стайня просяяла світлом явленої світу Істини. Зазвучав ангельський спів: “Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в человіціх благоволініє” (Лк. 2, 14).
Всесвіт почав рухатися, з’єдналися світи горішні і поснулі дотоді доли, поспішають мудреці зі Сходу, керовані світлом незвичайної зірки, яку назвуть Різдвяною, несуть Царю Всесвіту дарунки: золото, ліван і смирну, - хай вони символізують найцінніше, що може принести людство своєму Визволителеві від гріха, закляття та смерті.
Не дрімають і злі сили. Юдейський цар Ірод наказав розшукати й убити ймовірного претендента на царський трон. Зовсім не зрозумів хитромудрий володар, що Царство Ісуса - не від цього світу.
Той, що тримає у своїй руці цілий світ, -безтурботний, як і належить бути дитині в убогій колисці. Дивується воїнство небесне сходженню на землю, згідно з Передвічною Радою, Бога-Сина. Боголюдина зростатиме і дивуватиме законників знаннями. Звершиться і громадське служіння – проповідь після Хрещення Господнього у водах йорданських, де буде виразно явленою Триєдиність Єдиного Бога, багато інших подій, які покажуть світові, що серед них – Владика життя і смерті: воскресіння мертвих, зцілення смертельно хворих, підведення грішних. Світу Господом був запропонований моральний закон, що з’єднує людей у спілку з Богом. І все-таки необхідною була Спокутня Гефсиманська Жертва, перед якою бліднуть випробування людства через забуття Бога як істинного Носія Любові та Справедливості.
“Він воскрес!” - скажуть у день Пасхи про Народжене сьогодні Богонемовля жени-мироносиці. “Він воскрес”, - повторять за ними, і з очевидністю переконаються учні Ісуса, що стали Його апостолами. “Він воскрес”, - скажуть і далі говоритимуть мученики і страстотерпці за Христа, преподобні і пустельники, добрі християнські родини.
Місіонери першого, наступних і прийдешніх християнських поколінь своїм життям у Христі стверджуватимуть Його переможний прапор – хрест, що був символом не тільки болісної, але й ганебної смерті. Хрест відтепер супроводжуватиме християнина від перших його днів у колисці до могили. І кожен християнин не тільки віритиме, але і знатиме (знання лише підтверджує віру), що з цим символом свого спасіння постане перед Престолом Всевишнього його вічна душа, і сам він, скинувши із себе старі тілесні шати, оновленим зустрінеться зі своїм Сладчайшим Ісусом, з рідними і близькими за духом людьми.
Минуть і занепадуть могутні царства й імперії, від переможних тріумфаторів залишиться лише пам’ять (добре, коли гарна) багато хто увійде у всесвітню історію завдяки лише своїй причетності до земного життя Ісуса, гоніння чи звеличення Імені Бога. По-геростратовому згадають богоборців і возвеличать поборників Божественної Істрії.
Усе це буде, бо дві тисячі років від дня Народження Христового – великий термін у людському розумінні, а якщо згадати тисячоліття очікування здійсненого Обітування – розсунуться ще далі часові межі. Ми ж із вами, за правом тих, що пережили, навчені спадщиною минулих тисячоліть, але, насамперед, вільні у своєму виборі. Ми можемо не почути прохань Богородиці і праведного старця Йосипа і не впустити їх у дім свого серця і напередодні народження Богонемовляти, можемо з лукавою фарисейською усмішкою приймати посилані Божественним учителем з Назарета благодіяння, можемо по-садукейськи не визнавати воскресіння мертвих, можемо злитися з юрбою, що злословить і обпльовує Христа, що прикрашає терновим вінцем Того, кого вона вчора приймала за Месію, Спасителя; можемо, нарешті, далі розпинати Ісуса, будуючи Голгофу своїми справами, можемо роздирати єдиний хітон Христа, намагаючись похитнути Його Церкву; але можемо дійти іншого рішення і приступити сьогодні ж до колиски народженого Богонемовляти, споглядати Його лик і простягнені до кожного з нас руки, побачити Пречистий Образ Богоматері. Ми принесемо тоді свої дари, за прикладом мудреців зі Сходу – золото наших добрих бажань, пахощі нашої віри, що пахучіші від лівану і смирни.
Пахощі наших щиросердих співпереживань у цей Різдвяний вечір і наступні дні Різдва наповнять несказанним фіміамом насамперед кожного з нас, вирвуться зовні і теплим подихом, підтриманим Благодаттю Божою, піднімуться до горішніх небес. Ми почуємо і приймемо в себе як основну частину свого духовного “я” ангельський спів, розчинимося у звуках небесно царственого гімну: “Слава в вишніх Богу...”, не тільки думкою, але й у чині здійснимо заповідане: “...на землі мир, в человіціх благоволініє”. Мир у наших душах і серцях, у родині і з навколишніми; ми пронесемо оливкову гілку миру в усі усюди, бо від доброго світильника зігрівається багато хто.
Це не може бути утопією, доброю Різдвяною казкою: християнське сповідання – найбільша історична і сьогочасна реальність. Оточуючи колиску Богонемовляти, ми сповідуємо віру, надію і всеосяжну любов. Віру в те, що Різдво Христа несе всім народам світло розуму і правди, надію на наше моральне і духовне відродження, і, нарешті, поринаючи в любов Божу і відповідаючи Йому своєю щирою любов’ю, ми стаємо співучасниками великого і таємничого свята Різдва Христового.
Проспіваймо услід за Церквою коротку піснь святу, тропар: Рождество Твоє, Христе Боже наш, возсія мірові світ разума: в нім бо звіздам служащії звіздою учахуся. Тебі кланятися, Солнцу Правди, і Тебі відіти с висоти Востока. Господи, слава Тебі!
