31 грудня 2003 року
Мої дорогі співвітчизники!
Різним запам’ятається рік, що минув, кожному з нас, але в такі хвилини слід згадувати найкраще. Як росли діти, як збувалися мрії, чого вдавалося досягти. Тому найперше, що хочу побажати кожному з вас, щоб ваші найзаповітніші мрії завжди збувалися.
Як і в кожної людини, у мене теж є мрія, і я роблю все, аби щодня вона ставала реальністю. Я мрію побачити Україну квітучою і розвиненою. Я мрію про Україну, яка стане регіональним лідером, яка – як і колись – своїми чорноземами годуватиме світ. Про Україну, якою ми будемо пишатися.
І так обов’язково буде. Звісно, я погоджуюся з тим, хто вважає, що зроблено ще дуже мало. Не знімаю відповідальності ні з себе, ані з виконавчої влади за непростий соціальний стан країни.
Але соціально-економічні результати – особливо останніх трьох років – переконливо доводять: в Україні закладаються підвалини повноцінної соціальної держави. Поліпшення економічної ситуації дозволяє спрямувати головні зусилля влади на розв’язання соціальних проблем. Як ключову проблему визначаю подолання поляризації суспільства за рівнем доходів.
Спостерігаючи, що відбувається у наших далеких і близьких сусідів, я мрію і працюю над тим, щоб зберегти в Україні таку важливу і таку дорогоцінну стабільність.
Хіба не є для нас уроком досвід інших країн, небайдужих нам, коли вони стають іграшкою в руках могутніх третіх сил? Хіба не бачимо ми, як спекуляції політиків на зловісних стереотипах минулого відроджують до життя комплекси, що, здавалось би, назавжди відійшли в історію? І – хіба не в змозі ми зробити свої, українські уроки з цих процесів навколо нас?
Мої дорогі співгромадяни!
Цей головний урок! – Україні для еволюційного, сталого розвитку, як повітря, потрібна соціальна і політична стабільність.
Україна потребує самодостатнього політичного і соціального компромісу, коли політики поступаються своїми амбіціями, а в результаті виграє український народ. Цей компроміс має життєве значення для України – адже ми такі різні, але ми – єдина українська нація. Ми – Київ і Дніпропетровськ, Галичина і Донбас, Буковина і Полісся, Крим і Поділля. Ми – розкидані долею по всіх світах, і мої слова вітання з Новим роком – і для тих українців, хто в ці хвилини згадує свою батьківщину на чужині.
І саме через те, що ми 12 років тому прийняли рішення про самостійну державу нашого єдиного українського народу – людей різних національностей, для яких є рідними українська земля і українське небо – ми й несемо власну відповідальність за власну долю.
Я знаю, що багатьом з вас не подобається політика, і я розумію таке ваше сприйняття.
Неможливо без усмішки спостерігати, як той чи інший політик п’ять разів на місяць змінює позицію, десять разів на місяць уникає сказати щось конкретне чи говорить, що завгодно, аби всім сподобатися і нічого конкретного не сказати. Але в цьому є і своєрідний “плюс” – все більше з нас розуміє, що особисте життя кожного залежить саме від нашої особистої активності. І політика не становить суть нашого життя.
Моє життя так склалося, що я займаюся політикою. І, спостерігаючи за тим, як поступово з глибокої, глибинної і системної кризи виходить наша економіка, я мрію тільки про одне: аби не відбулося жодних катаклізмів, які можуть завадити цьому.
Упевнений: ви теж хочете цього. Переконаний – наступного року продовжаться і прискоряться еволюційні позитивні зміни – але катаклізмів не буде, не буде і революцій, від яких Україна більш ніж натерпілася.
Внаслідок політичної реформи, яку ми нарешті завершимо, система влади стане більш відповідальною, демократичною, більш європейською і тим самим – більш ефективною. Спільними зусиллями ми зробимо так, що добробут кожного зросте. У суспільстві побільшає тих, хто поділяє споконвічні цінності великого європейського народу, яким і є ми, українці.
Адже справжнім нашим європейським вибором є притаманна нам свобода, а вона неможлива у зубожінні.
Переконаний, що всього цього вдасться досягнути. Влада буде жорсткою і послідовною, аби не дати розхитати українського човна і зробити його розмінною картою в торгах чужих до України сил. Вільне і заможне українське суспільство у своїй власній державі посяде гідне місце у світовій сім’ї народів.
У ці хвилини я думаю і про наших хлопців, наших молодих військових у Іраку та інших гарячих точках нашої такої неспокійної планети. Вітаю з Новим роком і їх, дякую за службу. Їм нелегко; кожному, звичайно, хотілося б зустріти новорічну ніч удома, з рідними, але вони несуть свою таку потрібну людям миротворчу службу за власною волею, і воля ця – добра. Вони захищають мир і порядок, допомагають у налагодженні мирного, вільного і спокійного життя.
Мені зрозуміла стурбованість тих, хто вважає, що українці не повинні працювати у гарячих точках, хто побоюється помсти терористів, від якої може постраждати й Україна. Привабливо, звичайно, думати, що можна відсидітися у своїй хаті скраю. Але не будемо забувати, що в пожежі першими якраз і згорають крайні хати.
Жити в міжнародному співтоваристві і бути вільним від нього – неможливо.
Дорогі друзі!
За кілька секунд настає Новий рік. Вітаючи вас з Новим роком і зі світлим Різдвом Христовим, згадаймо те найкраще, чим запам’ятався для нас рік минулий і побажаймо нашим рідним щастя.
Давайте турбуватися про нашу державу так, як ми турбуємося про наші сім’ї. Давайте ставитися до своєї власної держави так, як ми ставимося до своєї родини.
Піднімаючи цей святковий келих за здоров’я кожного з вас і моєї сім’ї – президенти теж люди, – хочу закликати вас пам’ятати, чиїх батьків ми діти. Ми – нащадки Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Франка, Михайла Грушевського, Тараса Шевченка, Лесі Українки – маємо пишатися, що живемо в часи незалежної держави, про яку мріяли і за яку боролися, і яку тепер розбудовувати нині сущим поколінням українців.
З Новим роком!
З Різдвом Христовим!
