Слід визнати, що обіцяного одеситам обговорення концепції розвитку Одеси як діалогу між рівноправними партнерами не вийшло. Городяни не змогли виразно сформулювати своє уявлення про те, який вигляд мусило в ідеалі мати їхнє місто, а містобудівники не захотіли їх почути.

Чи не в цьому причина того, що попередній генплан так і не був реалізований, і чи не спіткає з цієї ж причини така сама доля й теперішній? Адже найголовніше – не нав’язати мешканцям суму чиїхось інтересів, видаючи це за ідеальний стан міста і випускаючи з уваги найважливіше – соціальні цілі, а спробувати зрозуміти, що потрібно місту для нормального розвитку. А тому, хоча обговорення концепції формально завершене, розмову про шляхи розвитку Одеси, на наш погляд, слід би було повести далі.

У концепції нового генплану Одеси основну увагу знову було приділено питанням територіального розвитку міста. Згадайте, як у генплані 1989 року розглядалися всі можливі варіанти освоєння селітебних територій: утворення штучного острова в акваторії Одеської затоки, винесення міського аеропорту, забудова полів фільтрації тощо. Але вже в 1996 році в генеральному плані відзначалося, що реальне освоєння більшості з намічених майданчиків поєднане зі значними складностями та значними капіталовкладеннями. Тому були намічені нові стратегічні напрямки територіального розвитку міста: південно-західний (до залізниці на землях Таїровської селищної ради), західний (від Слобідки до окружної дороги) і північно-східний (від житломасиву Котовського до Григорівського лиману).

Нова міська межа Одеси, затверджена Верховною Радою України, обмежила розвиток цих стратегічних напрямків, і тому, напевне, в концепції нового генплану знову виплили на поверхню дорогі і вже одного разу відкинуті варіанти – поля фільтрації, острів у затоці тощо. І поки новий генплан іще не затверджено, в місті пішли іншим шляхом – шляхом ущільнення наявної забудови. Це викликає справедливе невдоволення городян, оскільки одеські архітектори поки ще не навчилися застосовувати низькощільну забудову, споруджувати будинки відповідно до принципу, проголошеного ще у ХІІ столітті візантійським імператором Василієм Македонянином: нові споруди мають будуватися так, щоб не шкодити інтересам власників сусідніх ділянок і не закривати морського краєвиду. Тим більше, що ущільнення міської забудови, яке знижує її соціальні якості, збільшує щільність населення, яка в Одесі давно вже значно вища, ніж в інших містах країни. Але якщо пропоновані в концепції нові майданчики для житлового будівництва увійдуть у генплан і будуть затверджені, освоєння їх іще довго залишатиметься проблематичним. Чи можна зарадити ситуації?

Щоб відповісти на це запитання, одеситам потрібно визначитися, яким в ідеалі вони хотіли б бачити своє місто. Якщо йдеться про місто чиновників, торговельників нерухомістю та дрібних крамарів, - це один шлях розвитку, причому далеко не найкращий. Бо ж якщо бюрократизація та розширення вуличної торгівлі в Одесі триватимуть теперішніми темпами, незабаром території для її забудови доведеться відшукувати в межах усієї області. Проте багатьом городянам, зокрема й авторові цих рядків, Одеса вбачається значним університетським та культурним центром, містом високих технологій, міжнародних ярмарків, фестивалів та туризму. І такій Одесі не дуже потрібні нові території. Курс на всебічне скорочення площ, зайнятих екологічно, соціально й економічно неефективними підприємствами, не пов’язаними з потребами міста, а також складами та базами позаміського значення, розташування яких доцільне в приміській зоні, мусить бути закладений у генплан уже сьогодні.

Місто росте й розвивається, а це потребує від архітекторів передбачення напрямків його подальшого розвитку та створення відкритої, здатної до розвитку композиції. В умовах майже цілковитого виснаження вільних міських територій, придатних для розташування житла без особливо значних капіталовкладень, вихід вбачається в раціональному використанні приміської зони, добре що історичний досвід щодо цього Одеса має. Одеса розвивалася, освоюючи прилеглі території приміськими селами та хуторами, які забезпечували місто дешевими продуктами харчування та робочою силою, а з часом перетворювалися на її передмістя. Сьогодні ж Одеса практично не має передмість, і масиви висотних будинків виходять у відкриті всім вітрам поля. Таке становище підказує дві конструктивні ідеї: всерйоз зайнятися відновленням захисного зеленого поясу міста і компенсувати несприятливі природні умови для його створення формуванням цілого сузір’я садів приміських агроселищ, що тонуть у зелені, куди б могла переселитися частина городян, що полишили в роки індустріалізації свої неперспективні села і бажають покращити власні житлові умови. Ці селища могли б розташовуватися вздовж важливих магістралей, що провадять до Одеси, і бути досить репрезентабельними. Там могло б удало поєднатися вирішення житлової та продовольчої проблем для багатьох одеських родин і відродження втраченого “зеленого намиста” передмість Одеси.

Для формування лісопаркового захисного поясу Одеси й організації відпочинку городян можна використовувати й забутий нині Зелений пояс Слави, що проходить смугою по лінії оборони міста від Григорівки до Іллічівська. У самому ж місті особливу увагу належало б приділити створенню єдиної системи зелених насаджень на основі історично сформованих озеленених територій, великого паркового масиву на полях фільтрації та водно-паркових масивів вздовж морського узбережжя та Хаджибейського лиману. Добре було б відновити й Зовнішній бульвар, що колись кільцем оточував історичний центр міста по лінії колишньої зони “Порто-Франко”. А під котеджеву забудову замість наявної курортної зони можна запропонувати прибережну смугу від житломасиву Котовського до Григорівського лиману – не роздають же в Києві схили Дніпра під елітну забудову! В умовах складного функціонального зонування Одеси саме масиви зелених насаджень можуть відіграти активну роль у створенні “природного кістяка” міського організму.

У зв’язку з цим потрібно відзначити ще один критерій якості міського середовища – комфортну доступність і багатоманітність вибору соціальних благ та послуг. Активне розростання Одеси призвело до того, що основа просторової організації міста, його “каркас”, що складається з функціональних вузлів – центрів громадського обслуговування та транспортних зв’язків між ними, дуже відстав, і місто втратило цілісність. Неоднорідними стали й умови мешкання. Звичайно, однаковими умови проживання у великому місті зробити неможливо, але можна – рівновисокими. І найактуальніше завдання проектувальників – спробувати відновити єдність міського організму.

Головною метою створення естетично повноцінного середовища мусить стати відновлення цілісної в художньому стосунку містобудівної системи, виявлення та відновлення композиційних центрів (комплексів громадських будинків і площ) і композиційних осей – зв’язків між ними. Прикладом недостатнього містобудівного використання можливостей хочеться навести район автовокзалу, що відкривається поглядові з траси Ленінградського шосе. Там, в умовах складного рельєфу, міг би сформуватися громадсько-торговельний центр як сполучна ланка прилеглих житлових мікрорайонів.

… Сьогодні ми піднялися до такого рівня науки містобудування, коли розуміємо, що не досить намалювати гарний будинок і навіть порахувати, скільки коштуватиме ця краса. Потрібна соціальна орієнтація архітектури, а така орієнтація в запропонованій концепції генплану проглядається слабенько.