Взятися за перо мене спонукало бажання розповісти на сторінках “Одеських вістей” про нашого депутата обласної ради Івана Івановича ПОДЖАРОВА. Знаю, що дехто з читачів заздалегідь скептично усміхнувся: мовляв, допомагати району йому сам службовий обов’язок велить, адже він працює головою райдержадміністрації.
Але повірте моєму 35-річному досвіду педагога: вже я то добре знаю, що таке казенне, чиновницьке ставлення до виконання свого службового обов’язку, а що робиться від усієї душі, з щирим бажанням допомогти дітям.
Розуміють це добре і наші діти. Тим більше, що життя дуже жорстоко повелося з ними, і багато зранених душ, які не знали батьківської ласки та опікування, вміють інстинктивно уловлювати, де до них ставляться щиро.
Не можу оцінювати всі сторони діяльності депутата в окрузі, а скажу про те, що пов’язано безпосередньо з нашою Кілійською школою-інтернатом для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського опікування. Гадаю, багатьом відомо, як сьогодні фінансуються школи, які через це доводиться долати труднощі. Але ж хочеться, щоб наші вихованці не зазнавали злигоднів, одержували якнайбільше благ для свого навчання і здоров’я, культурного дозвілля.
А почну я, мабуть, з дитячого оздоровчого табору “Супутник”. Адже живемо, вважай, біля моря, а діти багато років не були там на організованому відпочинку. І ось минулого літа їхня мрія здійснилася. Табір “Супутник” після довгої перерви знову ожив голосами сотень дітей. На березі Чорного моря провели літо 450 хлопчиків та дівчаток, серед них близько сотні наших вихованців. Причому для них було зроблено пільги, їхнє проживання та харчування коштувало всього 14 гривень на добу. Це дозволило задовольнити бурхливе бажання багатьох дітей подовжити їм свято ще і на другу зміну.
А подарунок цей зробили дітям депутат облради І.І. Поджаров та багато інших спонсорів, яких він переконав у важливості та необхідності організації літнього відпочинку дітей на березі моря, у відновленні оздоровчого табору.
Або ще такий приклад. У всіх районах іде комп’ютеризація шкіл згідно з обласною та районною програмами. Але при приблизній рівності можливостей справи не скрізь однакові. У нас за активної підтримки депутата облради процес, можна сказати, іде прискореними темпами.
Комп’ютерна техніка прийшла вже в усі загальноосвітні школи міст Кілії та Вилкового, у багато сіл району. І тут нас теж не обділили увагою.
І так в усьому. Чого варте одне будівництво шкільної теплиці на 400 квадратних метрів. У ній учні нашої школи вирощують розсаду ранніх овочів, опановують ази сільськогосподарської праці. І, звичайно, заробляють гроші, які використовуємо для потреб школи.
А вони чималі, іноді навіть просто непередбачувані. Трапилося так, що стихія, яка розгулялася, завдала великої шкоди харчоблоку інтернату, повністю зірвала з нього дах. Можете уявити мій стан при одній думці, що майже триста дітей напередодні зими можуть залишитися без необхідного гарячого харчування. Звичайно, звернулася до голови районної держадміністрації. Він все зрозумів з півслова і одразу ж взявся організовувати допомогу. До неї включилися багато керівників підприємств, господарств, бізнесмени допомогли хто лісом, хто шифером, хто будматеріалами або грішми, а хто і особистою участю. Відбудовували харчоблок всією громадою, як здавна ведеться у нашого народу.
Але не лише ми відвідуємо кабінет І.І. Поджарова. Він і сам частий гість школи. Діти завжди з нетерпінням чекають на такі зустрічі. Вони знають, що Іван Іванович обов’язково буде, і, як кажуть, не з порожніми руками. Особливо на свята першого та останнього дзвоника, Святого Миколая, на Новий рік. Я дивлюся на своїх вихованців і бачу, як довірливо вони йому посміхаються, біжать зустрічати та проводжати. В такі хвилини теплішають дитячі серця, які зазнали за своє коротке життя багато горя та страждань, зневірилися у доброті та ласці.
Про останні події хочеться сказати особливо. Справа у тому, що у жовтні минулого року наша школа-інтернат відзначала своє сорокаріччя. Напередодні свята депутат сам запросив мене до себе. Думала, дасть якісь доручення або зробить зауваження. А він з порогу приголомшив несподіваним запитанням:
- Скажіть відверто, що хоче одержати школа в подарунок до свого ювілею?
Бачачи щирість і доброзичливість господаря кабінету, я відверто зізналася, що школі дуже потрібний мікроавтобус. Кажу і одночасно розумію, що знайти 50 тисяч на бажаний автотранспорт – справа приречена. І раптом чую у відповідь:
- Добре. Я вас підтримую. Постараємося питання вирішити.
Не знаю деталей всієї цієї акції. Але в ній взяли участь багато спонсорів, у тому числі навіть з Одеси. Свою частку вніс і народний депутат України Ю.Б.Крук.
Спільними зусиллями необхідну суму зібрали.
А на мою долю дісталися найприємніші клопоти: вибрати автомобіль і доставити його у школу. Наприкінці листопада у нас відбулися ще одні позапланові, але дуже важливі збори. Під багатоголосе “Ура!” дітей новенький блискучий мікроавтобус вкотився на шкільний двір. І за дуже урочистих обставин, у присутності спонсорів, депутатів, керівників району Іван Іванович вручив нам довгоочікувані ключі від мікроавтобуса.
Звичайно, я не можу судити про всі справи депутата обласної ради І.І. Поджарова у нашому виборчому окрузі. Але те, як він ставиться до дитячих проблем, з яким бажанням та наполегливістю береться за їхнє вирішення, говорить багато про що. І за це йому висловлюють свою вдячність педагоги і, особливо, діти, серця яких відкриті добру.
