...Нарешті випав сніг. М’який, пухнастий, він припорошив віковічні дуби, що підступають з пагорбів аж до Дібровки. Це невеличке сільце у Котовському районі, що тягнеться своїми хатинами в глибину тутешніх борів, у яких награють у свої привітні мотиви зимові вітри...
Для когось це – глушина. А для Олександра Корни та його дружини Світлани – то найкраща у світі місцина. Він тут майстром лісу трудиться, а його чарівна половина – лісником. “Ліс – душі моєї господар”, - так образно мовила про зеленого друга Світлана і перевела замріяний погляд у вікно, де неподалік її обійстя вишумовували верховіттям дуби.
- Цей ліс мене зачарував ще з дитинства, - продовжила розповідь господиня. – Тато мій, Микола Микитович, 16 років працював тут лісником. Тож ще босоногим дівчиськом бувала з ним на обходах, допомагала насаджувати молоді деревця, збирати жолуді, вчилася розуміти мову птахів та звірів. Їх чимало водиться у тутешніх хащах. Водяться зайці, кози, дикі кабани, трапляються борсуки.
Ой, леле, а чого ж так розговорилась? Адже гостей дорогих чекаю. Он, Олександр, чоловік мій, ще досі не повернувся з дільниці. Казав, що в урочище “Ягорлик” поїде з молодшим сином Віталієм. Уже помічничок наш, допомогає батькам. Поки не впорає усе, не доводе до ладу, не нагодує живність – до хати не чекай.
А ще є у подружжя і старший син, Сергій. Той стежкою батьківською пішов. Після закінчення школи поступив в омріяний вуз – Київський аграрний університет, на лісогосподарський факультет. Вже на другому курсі навчається за рахунок Котовського держлісгоспу. Мама ним теж не нахвалиться, вчиться ж бо лише на “відмінно”, докладно опановує складну лісову справу.
Проте за домівкою скучає. А як приїде на канікули – відразу ж до лісу мчить знайомими стежинами. Все літо працює на лісосіках, допомагаючи батькам на санітарно–вибіркових та суцільно-вибіркових рубках, відновлювати ліс. Це тому, що дільниця у майстра лісу Корни досить величенька, більше двох тисяч гектарів займає. З 1997 року він тут господарює в урочищах Ягорлик, Комора-Діброва, Поліне, Фрасине, Черешня.
- Це один з наших найкращих лісоводів, - так сказав про нього головний лісничий держлісгоспу Олександр Володимирович Скрипник – вчасно проводить всі належні рубки, якісно очищує лісосіки, відтворює насадження. Тогоріч, приміром, молоді дубки були насаджені на трьох гектарах...
Та й Світлані Миколаївні клопотів вистачає, опікується майже чотирма гектарами дубового лісу в урочищі Комора-Діброва. Одержима у роботі, всенький рік на обході, і в холоднечу, і в спеку. Ліс вона любить у будь-якій порі року – він завжди неповторний...
Коли вечірній присмерк торкнувся дубових верховіть, до хати нарешті нагодилися батько з сином. Обоє розпашілі, аж наче припечені морозом. Хлопець пішов навідатись до худоби, а майстер стомлено присів перепочити – високий і ставний у своєму однострої, що так йому до лиця. Відразу видно, що багато часу проводить у лісі, який додає йому краси і здоров’я...
Після служби у війську працював водієм, лісником у третьому обході Котовського лісництва. Ця наука стала йому у нагоді, адже потому отримав призначення майстром лісу. Так і трудиться з людьми, має у підпорядкуванні шість обходів, деяку техніку. І якщо з кимось, може, й буває занадто сурорим, підлеглі йому вибачають. Зате добре знають, що до майстра завжди можна звернутись за підтримкою – і в радості, і в горі. Ще нікому не відмовив. А от халатності, безвідповідальності не терпить, бо має чітке життєве кредо: ”якщо взявся до діла, то роби його сумлінно...”
Не дивно, що Олександра Корну лісівники шанобливо називають батьком, хоча йому лишень за сорок.
Визнання людей, улюблена робота, чудова сім’я, впевненість у завтрашньому дні – що ще потрібно людині у житті?
- Все, що робить його щасливим, цікавим, - говорить Олександр. І щасливо посміхається.
А Світлана вже припрошує до щедро накритого столу: солоні грибочки, домашній сир, духмяний лісовий мед, інші нехитрі, але напрочуд смачні страви викликають апетит. Що ж, куховарити Світлана Миколаївна уміє і любить. Ми їмо та нахвалюємо, а господиня все припрошує.
Поруч ялинка виграє гірляндами, нагадуючи про Новий рік та Різдво Христово, які подружжя відсвяткувало зі всією родиною – великою і дружньою.
