Дорогі співвітчизники!
Сьогодні ми святкуємо найзнаменнішу дату в тисячолітній історії боротьби за єдність українських земель. День 22 січня 1919 року втілює віковічні прагнення українців жити однією сім’єю, на своїй землі, у своїй суверенній державі, коли розділений кордонами народ возз’єднався у соборній Українській державі.
І хоча тоді було проголошено величний акт історичної справедливості, остаточно ідею соборності вдалося реалізувати лише наприкінці XX століття, зі здобуттям державної незалежності.
Проте й ці дванадцять літ самостійного буття показують, що гіркий досвід боротьби за цілісність та суверенність України засвоєно ще не сповна.
Ми зобов’язані покласти край безвідповідальним спробам поширювати розкольницькі настрої у суспільстві на догоду егоїстичним політичним інтересам, припинити роздмухування до загальнонаціонального рівня міжпартійних, міжфракційних чвар та міжособистісної неприязні політиків.
Тяжкі уроки давньоруських усобиць, протистоянь козацької доби, різновекторності політичної еліти в 1917—1920 роках, кривавого протиборства сорокових — п’ятдесятих кличуть нас до громадянської злагоди, консолідації суспільства, формування політичної нації.
Нова епоха посилає нові виклики. І щоб гідно відповісти на них, нам і нині, у XXI столітті, потрібна сильна і неподільна Українська держава. Ми маємо подолати історичні та психологічні бар’єри між регіонами, гармонізувати відносини влади і народу — зробити все те, чого бракувало Україні 85 років тому.
Шановні співгромадяни! Вітаючи вас із Днем Соборності та вісімдесят п’ятою річницею Акта Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, бажаю вам миру, щастя, процвітання. Пишаймося нашою Батьківщиною, великим і славним родом, до якого ми належимо.
Нехай відчуття єдності та згуртованості допомагає нам будувати свою хату, свою правду й свою волю, як заповідав Великий Кобзар. Бо в єдності — наша сила і наше майбуття.
Слава Україні!
