Вже на п’ятому році існування Одеси виник цех музикантів. А ще через п’ять років відбувся оперний спектакль, здійснений силами солдат-аматорів, учасників гуртка при військовому гарнізоні. Це була опера Михайла Соколовського на текст Олександра Аблесімова “Мірошник-чаклун, ошуканець і сват”. З початку ХІХ сторіччя в Одесі гастролюють різні театральні трупи. Вистави давалися в хлібних коморах, на ринках, пустирях. Потяг одеситів до мистецтва був настільки великим, що вже в перші роки позаминулого сторіччя у місті відчувалася потреба у театральному приміщенні.
У березні 1803 року до Одеси приїжджає герцог де Ришельє, призначений Олександром І градоначальником Одеси і генерал-губернатором Новоросійського краю. Вже через декілька місяців він клопоче перед царем щодо видачі 15 – 20 тисяч рублів на будівництво театрального будинку. “Місто тутешнє, - писав градоначальник, - часто має знатних гостей... Театр дуже впливає на залучення жителів, а примноження жителів є користю для міста”. У 1804 році Олександр І видає указ про асигнування 20 тисяч рублів на будівництво одеського театру, що пізніше увійде до історії як “пушкінський”.
Первісний проект місцевого архітектора Франца Фраполлі надсилається до Петербурга на розгляд відомому архітектору Тома де Томону, котрий зробив істотні зміни в ньому, в історію перший театр Одеси увійшов як дітище де Томона. Будівництво ж його здійснювалося під керівництвом Фраполлі. Підрядчиком був Вітторіо Амадео Поджіо, батько відомих декабристів Олександра і Йосипа Поджіо. Спорудження театру здійснювалося у досить складних умовах, але, до честі будівельників, роботу було завершено навіть трохи раніше первісного терміну (вересень 1809 року) – у липні.
Перший театр розташовувався приблизно на тому ж місці, що й нинішній, але передній фасад його було звернено до моря, а сцена – у бік Пале-Рояля. Приміщення відрізнялося простотою і стриманою красою. Облицювання його було виконано у біло-золотистій гаммі. Основна частина глядачів у партері розташовувалася у нечисленних кріслах – у так званому стоячому партері. Яруси лож завершувала галерея.
У старому театрі було тісне фойє з вікнами на колонаду, тобто в бік моря і Карантинної балки. І якщо мова йде про недоліки, слід назвати головний – недосконалу акустику глядацької зали. Театр не опалювався – за винятком правої біля авансцени (директорської) і лівої (генерал-губернаторської) лож, котрі, до речі, відрізнялися і за розмірами, і за оздобленням від лож ярусів. Холодними днями глядачі сиділи у залі в шубах. За кулісами розташовувалися спеціальні чани зі спиртом; спирт підпалювали, біля його полум’я грілися між виходами на сцену змерзлі актори.
Урочисте відкриття театру (першим його директором став Іван Рено) відбулося 10 лютого 1810 року силами трупи П. Фортунатова. Цього вечора виконувалася одноактна опера нині забутого композитора Фрейліна на лібретто С. Вязмітінова “Нове сімейство”, водевіль “Утішена вдова” Я. Княжніна. Як і передбачалося, перший театр приваблював до Одеси і глядачів, і виконавців. Він стає для Росії південним “вікном в Європу”: саме тут, як правило, починалися гастрольні маршрути закордонних виконавців найвищого рангу.
Оперне, драматичне мистецтво, інструментальна симфонічна музика будуть співіснувати на сцені цього театру протягом всіх шести десятиріч його плідної діяльності. Тому і назву він отримав в одеситів “синтетичну” – Міський театр.
Ми ще неодноразово звернемося до сторінок його чудової історії, зараз же розповімо про долю самого будинку. Недосконалості його приводили до численних перебудов. Востаннє – в 1872 році – для збільшення фойє забудували колонаду, перетворивши колони у пілястри, прибудували залізну парасольку над під’їздом, розширили кам’яний вестибюль у бік Ришельєвської, здійснили освітлення лож. На будинку встановили газовий ліхтар, що освітлював циферблат годинника, за котрим одесити дізнавалися про точний час...
Тридцятого серпня 1872 року оновлений театр відкрив свій, як виявилося, останній сезон “Попелюшкою” Д. Россіні. 1 січня 1873 року давали оперу В. Белліні “Норма”. В ніч на друге від вогню газового ліхтаря розпочалася пожежа... В театрі залишалися ночувати люди... На щастя, жертв не було, але пожежу помітили занадто пізно, і будинок врятувати не вдалося. Деякий час стояли руїни, потім їх розібрали, і незабаром театральна площа заросла травою...
...Вже у 1874 році Міська дума оголосила міжнародний конкурс на кращий проект театрального будинку.
