У моєму знайомстві з майбутнім чоловіком не було нічого романтичного. Познайомилися, позустрічалися якийсь час і пішли до ЗАГСу. Нібито все було для благополучного шлюбу: кохання, повага, взаємна довіра. Одразу після весілля Михайла ніби підмінили. Він почав мене ревнувати. Незабаром постійні скандали, погрози, а потім і рукоприкладство стали звичними. Терпіла, тому що сподівалася, що чоловік зміниться, боялася засмутити батьків і все ще кохала його. Далі – більше. З дому зникла велика сума грошей. Михайло спочатку віднікувався, потім зізнався.
- Так, взяв. Зіштовхнувся з якимось бандитом. Довелося сплатити ремонт його машини. А ти б хотіла, щоб мене вбили?
Ні, я цього не хотіла, і неприємну історію швидко зам’яли. Щоб якось загладити свою провину, Михайло запропонував влаштувати вечірку на мій день народження і сам сів за складання списку запрошених. Запрошених було вісімнадцять чоловік, і погуляли “на славу”. Спочатку чоловік приревнував мене до свого друга, потім до чоловіка моєї подруги, врешті-решт під підозру потрапили всі родичі чоловічої статі як з його, так і з мого боку. В результаті Михайло пригрозив викинути всіх “розпусників”, включаючи мене, з балкону, а живемо ми на п’ятому поверсі. Але обійшлося малою кров’ю. У двір по черзі полетіли телевізор, відеомагнітофон, музичний центр, кришталь та моя косметика. Просто щастя, що ніхто з перехожих не постраждав. Після такої огидної суперечки знову настало перемир’я. Батьки вмовляли розлучилися, я вагалася, а тут з’ясувалося, що я очікую на дитину. Спокійне життя тривало рівно три місяці, а потім...
Цей день я і зараз згадую із здриганням. Рано вранці Михайло пішов на роботу, а ближче до обіду мені зателефонував його друг: “Михайло потрапив під поїзд, відрізало обидві ноги. Він зараз в реанімації у дуже важкому стані, можливо, вмирає”. Я вискочила на вулицю у чому була і побігла до лікарні, спіткнулася, і все – темрява. Опритомніла через кілька годин у палаті гінекологічного відділення. Біля мого ліжка сиділи батьки, брат і... чоловік. Виявляється, телефонний дзвінок був просто перевіркою, чоловік просто хотів знати мою реакцію і переконатися, що я його кохаю. Ця новина не була єдиною, ще я дізналася, що дитини більше немає. Михайло плакав і клявся, що не хотів цього. Можливо, але ця крапля переповнила чашу мого терпіння. Ми розлучилися, і я вчуся жити без нього. Здається, виходить. Моє кохання залишилося у минулому.
