- Визначимо відразу найважливіше, – про що писатимемо і що фотографуватимемо, - так почалася розмова з Юрієм ПАНЧЕНКОМ, головою Кодимського районного споживчого товариства. Ми позначили декілька основних тем. А потім почалося... Це – обов’язково! І те – потрібно! Людина яка чудова!
- Так що ж, врешті, для вас найважливіше?! - заблагала я під кінець стрімкої екскурсії.
- Та все важливо! – відповів Панченко. – Ви вже якось самі виберіть...
Вибирати було складно. Тому почну з цифр. Споживча кооперація району нараховує сьогодні близько п’ятисот чоловік, з них працівниками системи є близько двохсот. За розрахунковими показниками вони обслуговують три чверті населення району. У процесі реформування головний наголос робиться на створення невеликих, мобільних окремих підприємств, що можуть оперативно реагувати на кон’юнктуру ринку та задовольняти попит населення. Головна умова такого процесу – залучення додаткових коштів у вигляді пайових внесків. Саме цей крок дав можливість зберегти матеріально-технічну базу і робочі місця. Ми оглянули велику кількість кооперативних підприємств і в самій Кодимі, і прилеглих селах. “Аякже, - пояснювали мені. - Це щоб ви не подумали, що вас для “показухи” у якийсь один магазин завели, а в інших – розруха”. Ні, розрухою тут не пахло. Особливо в Кодимському “Універсамі”, що на сьогоднішній день є в райцентрі останнім досягненням торгівлі. Чудово обладнана простора зала, опалення, кондиціонери, навіть пальми в діжках. Про асортимент я мовчу – він непоганий навіть у скромніше оформлених магазинах. Порадувало й відвідування Кодимського АТП (директор Валерій Маньковський). За останні роки воно істотно модернізувалося. 40 тисяч гривень коштували два сучасні заправні стовпчики, що показують і кількість залитого бензину, і його ціну. Все упорядковано, є два бокси для технічного обслуговування автомобілів (заміна мастила, ремонт ходової частини, вулканізація, балансування). У планах - купити піднімальний пристрій для автомобілів. Загалом, це та ніша послуг, що варта всіх витрат.
Звісно, на добре слово заслуговують тутешні бари-магазини. Особливо в двох селах – Лисогірці й Івашковому. Незвичайні навіть долі людей, що стали до цієї справи. Наприклад, Надія Олійник з Лисогірки працювала завучем у школі і в торгівлю пішла, взагалі-то вимушено, з економічних міркувань. Але відкрила в собі справжній комерційний талант. Про цю дивну жінку ми розповімо в одному з наступних номерів “ОВ”. Мешканець села Івашкового Станіслав Мазуркевич – теж особистість непересічна. Інженер-електронник за фахом, спортом займався, на підводних човнах плавав... А тепер осів у рідному селі і разом із дружиною працює в барі-магазині. Для нього це не просто спосіб заробляти гроші, а ще і щось на зразок клубу для односельців. Тут, наприклад, можна розповісти про відомих земляків: льотчиків або спортсменів-рекордсменів. І найбільша образа, якщо заїжджий гість поставиться зневажливо - почне грубіянити або смітити. Ні, культура мусить бути скрізь. Торік Станіслав Броніславович одержав грамоту облдержадміністрації “за вагомий особистий внесок у розвиток підприємництва”. “Життя коротке, - говорить він. – Я хочу довести, що можу реалізувати себе”. Гарні слова. І гарний приклад для інших кооператорів.
