Одружитися? Заміж? Боже борони! Так відповідали на наші запитання багато хто. Чому ж Бог має рятувати молодих від сім’ї, а сім’я, навпаки, все рідше звертається по допомогу до Творця?
Нещодавно у нас з’явився новий термін «соціальний супровід сім’ї». Особисто в мене він одразу ж викликав підозру: чи не чергова це витівка кабінетних учених? Мова йде про допомогу неблагополучним родинам, про спроби зберегти сімейне вогнище. Ну, живуть у селі батьки-п’яниці, яким повинен допомогти досвідчений психолог, лікар, педагог… Як, яким чином? І де взяти у глибинці таких фахівців, яким під силу лікувати дуже серйозну і небезпечну хворобу – розпад сім’ї? Ці та інші питання ми обговорюємо з Ольгою Миколаївною РОМАНОВСЬКОЮ, яка очолює центр соціальних служб для молоді у Роздільнянському районі.
Вона розповідає мені історії, від яких запитань ще більше. Ну, як поставити сім’ю на ноги, якщо в молодої матері-одиначки нещодавно відрізали ці самі ноги. Цією операцією завершився вояж молодої жінки, доведеної до розпачу. Вдома п’є мати. Прихопивши дитину на руки, поїхала вона шукати щастя в іншій державі, а точніше в її столиці – Москві. Напевно, довго шукала, сходивши підземні переходи, а їх у цьому чудовому місті надзвичайно багато. Скінчилося тим, що подовгу жебраючи на морозі, вона відморозила собі ноги. Після ампутації молоденька мама перебуває в районному будинку милосердя, її донечка-крихітка в притулку, а в будинку, де вони повинні за законом мешкати, так само люблять похмелятися.
- Коли ми прийшли до неї додому після операції, вона, вибравши момент, пошепки попросила: заберіть мене звідси..., - продовжує розповідь Ольга Миколаївна. – Тепер, підключивши медиків, ортопедів потрібно виготовити їй протези.
Як бачимо, є в нас сім’ї, яким справді не обійтися без соціального поводиря. Не дай Боже, звичайно, так вести і йти... Але, можливо, мені і розповіли про цю скалічену долю, щоб ще раз всім нагадати – так жити не можна. Потрібно щось робити, рятувати людей. Час покаже, наскільки ефективним і своєчасним виявився експеримент із соціальним супроводом родини. Але поки що нічого кращого не придумали. А думати потрібно, тому що в районі уже 93 ВІЛ-інфікованих, а кількість неблагополучних родин, як і раніше, велика.
Тут непогано поставлена профілактична робота. Сучасні тренінги, дебати про шкоду абортів, алкоголю, наркотиків проводяться в багатьох школах і ПТУ. Це тільки здається, мовляв, подумаєш, приїхали лекцію прочитали... Хто сьогодні не знає, що в п’ятнадцять років краще не народжувати, а СНІДом можна заразитися миттєво, бавлячись заяложеним шприцом з приятелями. Але заглянемо до ПТУ в селі Степове, де в гуртожитку танцюють хлопчики, танцюють дівчатка... Не зайвим буде сюди візит лікаря-інфекціоніста Н.Г. Свадковської, волонтера-педагога І.А. Авруцької. А хто засумнівається у користі такого чудового сільського турніру, як краще подвір’я, садиба серед молодих родин у селах Роздільнянського району. І нарешті остання акція “Родинний дім” – соціальний супровід неблагополучних родин.
Можна продовжити перелік “страшилок”, якими рябіють сьогодні багато газет. Від них у небайдужих людей можуть розвинутися фобії. І занедужати недовго. Наприклад, дванадцятирічна Оленька приходить до центру і просить допомогти їй... не ходити до школи. Дати такий папірець і назавжди звільнити її від “всеобучу”. Виявляється, мамин співмешканець пропив останні черевички, та й за молодшими дітлахами доглядати нікому. Що й казати, поважна причина, від якої стає моторошно!
А недавній візит працівників районного центру соціальних служб для молоді, після якого їх самих потрібно обстежувати на предмет захворювання... на сифіліс. Виявляється, дві сестриці, під вікнами в яких завжди повно п’яних “богатирів”, встигли понароджувати діток, їх вже четверо. У трьох з них – згаданий діагноз. Загін порятунку (кримінальна міліція, служба у справах неповнолітніх, центр соціальних служб для молоді) прибув під вечір, коли в будинку було вже темно: світло відрізали за несплату. Брудних, запущених діток притискували до себе, зігріваючи долонями, обіймаючи їх худеньких, переляканих. А наступного дня дітей обстежували у лікарні, сповістивши дорослим венерологічний результат.
То чи можна з такими дівицями, які заразили рідних дітей, укладати договір про соціальний супровід? Що він дасть? Тим більше, що така угода – справа добровільне і навряд чи сільські путани захочуть, щоб за ними ходили по п’ятах не п’яні залицяльники, а суворі дами з райдержадміністрації.
Але шанс потрібно дати кожному. Особлива увага, за словами О.М. Романовської, передкризовій ситуації, коли сімейне вогнище нібито горить, але тліючого вугілля все більше і більше... Таким справді можна допомогти, але проблеми стоять глобальні – знову ж – житло, робота, виховання дітей. Навіть надія на ці нормальні блага часто змінює людей. Але починати потрібно з елементарного, наприклад, допомогти молодятам одержати... паспорт. А там можна одержати і кредит на житло. Про це мені розповідає З.В. Ключникова, колишній директор Яковлівської середньої школи, заслужений працівник освіти України, депутат сільської ради. Це перший живий “волонтер”, з яким вдалося зустрітися. Зінаїда Василівна одразу вивалила переді мною пакунок з документами перших підопічних. Живуть молоді зі співмешканцем матері “у землянці” – цим все сказано. Їм би окрему хатку, але як, де знайти гроші для купівлі житла. Таких можливостей у заслуженого педагога більше, ніж в інших. Щодо іншої допомоги – моралей, настанов на добру путь, як кажуть, сам Бог велів.
