Котовськ – місто обласного підпорядкування, і це багато в чому пояснює специфічні труднощі, з якими кілька років тому зіткнулися місцеві кооператори (та й по сьогодні їх ще переборюють). По-перше, у часи СРСР в самому Котовську вистачало торгівлі – «державної», «військової» і т.д. Споживкооперації просто не було необхідності з ними конкурувати, її основним завданням було забезпечити села району. Зрозуміло, що в нинішніх умовах це стало не дуже вигідно – адже який-небудь універсам у райцентрі здатний дати прибутку стільки ж, скільки кілька магазинів у більш дрібних населених пунктах. Крім цього, саме Котовське райспоживтовариство виявилося правонаступником тих боргів, що у період економічної розрухи залишила після себе тутешня міжрайонна база. Ні, звичайно, сусідні райони щось відраховували «за борги», але все одно основний тягар проблем довелося нести котовчанам. Два роки тому Котовське райспоживтовариство пережило процес банкрутства і перетворилося в споживче товариство «Мрія». Про це мені розповідають голова правління СТ «Мрія» Магда ЧЕБОТАР і Петро ОБЕРТАЙЛО – перший заступник голови Котовської райдержадміністрації. Він курирує питання кооперації в районі, сам працював у цій системі (з 1988 по 1995 очолював роботу Котовського АТП), тому в його розповіді почувається певна нотка образи.
- Наші кооператори справно виконували свій обов'язок – постачали село. Їхня біда, а не провина, що в них майже немає торговельної мережі в самому Котовську. І борги міжрайбази теж дуже відкинули їх назад, - говорить Петро Ігнатович.
- Щоб зберегти мережу, ми дали «клич» сільрадам, населенню, щоб допомогли. Тобто прийшли люди з грошима, взяли їхні основні фонди (магазини, кафе) і відкрили свою справу. Іншого виходу ми не бачили. Буквально за кілька років нам вдалося сформувати таку мережу, вона функціонує. Звичайно, її потрібно удосконалити. Але ми дуже раді тому, що сьогодні практично в кожному населеному пункті є свій магазин, своя база, де можна і далі розвивати торгівлю, побутові послуги, заготівлю – все те, чим повинна займатися кооперація. Ми зберегли цю форму, вона функціонує поряд з іншими. Звичайно, конкурентна боротьба - це двигун прогресу, але все ж таки основна турбота щодо забезпечення населення в районі лягає на плечі споживкооперації.
Більш конкретні цифри про стан справ на сьогодні навела Магда Іванівна:
- У нас в районі зараз є 32 магазини, 7 підприємств громадського харчування, 16 госпрозрахункових підприємств і 2 торговельно-закупівельних. Довелося продати 2 склади на території, щоб розрахуватися з податками. На даний момент в нас, у добрий час сказати, заборгованості немає ні по Пенсійному фонду, ні по «податковій», спрацювали з невеликим прибутком. У районі 60 населених пунктів, але тільки в 20 понад тисячу населення, усі інші - дрібні села. Але все одно ми їх обслуговуємо, буваємо і там, де по 200 чоловік. А ще є 4 села, куди виїжджаємо і торгуємо на замовлення - в основному раз на тиждень. Директори госпрозрахункових підприємств везуть товар у свої магазини, а по дорозі заїжджають туди. Приватний сектор, звичайно, є, але тільки у великих селах. Ми на ПДВ, вони на єдиному податку. Їм простіше, хоча вони говорять, що в них свої складнощі. А в нас турбота – це облік, потрібні податкові накладні. По Котовську всі бази переважно працюють на єдиному податку без документів, котрі нам потрібні. Тому є проблеми із завезенням товарів. Приїжджаємо до Одеси, привозять нам Вінниця і Первомайськ. Загалом, працюємо з тими, хто нам дає документи.
По магазинах намагаємося «утримувати» те, що є і перепрофілювати порожні. Два десятки магазинів мають печі. Подвійна користь – і для обігріву, і для випікання хліба. Загалом, живемо. Якби не такі податки, то могли б, звичайно, більше уваги приділяти своїй матеріальній базі, щось реконструювати. Що ж до підтримки влади... Я від них допомоги великої не чекаю, район на дотації. Але які питання є – усі вирішуємо.
Щовівторка в Котовській райдержадміністрації збираються голови сільрад і керівники підприємств. Ходить туди і Магда Іванівна, так що «зв'язок є». Спільно вирішуються питання по торгівлі, відкриттю якоїсь «нової» точки, по завезенню хліба, оплаті за землю. Самі кооператори теж збираються раз на місяць. На час нашого візиту в районі нараховувався 61 працівник системи. Але вже тоді 2 госпрозрахункові підприємства перебували в стадії оформлення. А відкриття нових магазинів означає і нових людей.
Звичайно, приїхавши до Котовського району, ми не могли обмежитися однією лише «кабінетною бесідою», нехай навіть на рівні першого заступника голови райадміністрації. Тому побували і на декількох об'єктах. От що розповіла директор місцевого СП «Заготівельник» Валентина Статник:
- Нашому підприємству в цьому році виповнилося 6 років. Спочатку ми займалися закупівлею лишків сільгоспродуктів, а тепер «перекваліфікувалися» на вторсировину. Це брухт чорних і кольорових металів, пластмаса, ганчір'я, поліетилен, макулатура... Ще закуповуємо в населення кролячі шкурки. Що стосується металу, то отут нам фірми одеські «переходять дорогу». У них ціни інші, вони гарний метал купують, а нам звозять «бляшанку». Але щодо іншого ми тримаємося добре. Припустимо, приватники і дорожче платять, але зате в нас ваги точні. Тому великі партії макулатури (ті ж картонні коробки з ринку) вигідно здавати у нас. Часто люди здають нам і тому, що їм просто так зручніше. У нас і на ринку приймально-заготівельний пункт, і на міжрайбазі... Фінансовий стан СП нормальний, зарплату одержуємо кожного місяця, боргів перед державою немає. У мене взагалі принцип такий – завжди розраховуватися вчасно, щоб борги не накопичувалися.
Того ж дня ми відвідали село Новоселівку Котовського району. У гостинному кафе «Тополянка» нам показали хвалену багатофункціональну піч. І тепло, і багато страв можна готувати «по-домашньому». Схему цієї печі керівник ГВП №15 Раїса Димовська два роки тому взяла у колег у Ширяївському районі. Вона економічніша, ніж електродуховка, довше тримає тепло. Одне тільки шкода – взимку темніє рано, і сфотографувати колектив біля цієї печі не було ніякої можливості... Зазирнули й до місцевого магазину, поговорили з молодим продавцем Інною Ткач. Разом з напарницею вони роблять товарообіг на три тисячі за місяць. Товар закуповується на оптових базах, за якістю стежать суворо.
Коли мова заходила про саме село, багато моїх співбесідниць охоче підкреслювали: Новоселівка не вимирає, тут є молодь. Звичайно, багато хто зараз шукає заробітки в тій же Одесі. Але якщо життя буде налагоджуватися, чому б їм не залишитися в рідних краях? Особливо, якщо тут будуть не тільки гідна робота, але і можливість дозвілля. Першою ластівкою вважайте кафе «Тополянку» з караоке. Ви б чули, які гарні голоси у тутешніх хлопців…
