Часто підкреслюється, що відповідно до трудових колдоговорів морякам, які працюють на вітчизняних суднах морського та річкового флоту, гарантовано соціальний захист. Але ніколи не уточнюється, яким чином здійснюються гарантії? Чи адекватні збитку розміри виплат, передбачених як компенсація за нещасний випадок? Чи надійно застрахований моряк у своїй роботі, пов'язаній з підвищеним ризиком? Та й чи застрахований взагалі…
Увагу до цього, здавалося б вузько відомчого питання, привернуло чуже лихо. 33-річний боцман земснаряду “Гогланд”, який перебуває у складі флоту державного підприємства “Чоразморшлях” (ЧАМШ), Валентин Маковський, не повернувся додому з рейсу. Його тіло було виявлено у воді між кормою його судна і доком бангкокського судноремонтного заводу. Не потрібно було бути патологоанатомом, щоб побачити явні ознаки асфіксії, викликаної утопленням.
27 лютого 2003 року тіло було доставлено матері покійного. Чи це вичерпний кінець скорботної ситуації? Однак у житті часто одна подія оголює багато прихованих сторін із зовсім інших сфер.
Перше, з чим зіткнулася мати Валентина Маковського, це офіційна черствість. За її визнанням, про смерть сина, зареєстровану 13 лютого 2003 року, вона довідалася лише наступного дня від спільних знайомих через подругу, яка бувала в домі Валентина. З Управління ЧАМШ їй ніхто про те, що сталося, у селище НАТІ, де вона проживає і де був прописаний син, не повідомив. 15 лютого вона приїхала до Одеси, але був вихідний - субота. Звичайно, черговий на вахті нічого їй повідомити не міг. У невіданні, у відчутті зростаючої тривоги, сумнівів, болю вона прочекала до понеділка, поки, нарешті, не одержала точне підтвердження. Чи входить сьогодні висловлювання співчуття матері померлого у поняття морської етики, стверджувати не можна. Факт у тому, що керівництво ЧАМШ цього кроку не зробило.
Було – інше. Працівники управління взялися тонко, але резонно переконувати Валентину Петрівну не робити розтину. Жінка, яка переживає складний психологічний стан, ледве не повірила умовлянням, але знайшлися люди, які допомогли доброю порадою. Без розтину їй би не дали такого документа, як Свідчення про смерть. А його відсутність автоматично позбавляє можливості претендувати на одержання зароблених сином (у даному випадку годувальником) грошей. Тобто зароблені ним 9,5 тисячі доларів залишилися б належати організації.
Як і більшість з нас, не спокушена у знанні юриспруденції Маковська вислуховувала акуратні обіцянки, що незабаром закінчаться всі адміністративні формальності, і їй видадуть розрахунок за сина. Для цього досить лише пред’явити паспорт та ідентифікаційний код. “Від другого сина є онук, чому б йому не купити на пам’ять про дядька однокімнатну квартирку,” – думала вона, навідуючись до бухгалтерії. Так тривало півроку, доки все так само, від сторонніх, вона не довідалася, що гроші зможе одержати тільки тоді, коли оформить Свідоцтво про право на спадщину. Це було зроблено у нотаріуса... Нарешті, все? Можна йти до каси?
У бухгалтерії нам показали купку заяв. На заяві В. Маковської стояла резолюція виплачувати частинами, як тільки з’явиться можливість. Яка величина цих частин і, тим більше, коли з’явиться можливість - не уточнювалося. Звичайно, цей час може тягтися безмежно довго, настільки довго, що людина може втратити терпіння і махнути рукою: мовляв, пропади воно все пропадом - сил немає пороги оббивати. Описувана ситуація у лютому набуде вже річного стажу. За цей час вартість квартири у селищі зросла удвічі, і купівля її стає проблематичною навіть при наявності всієї суми.
Боцману не дали інвалюту за 11 місяців його першого перебування в Банкоку на земснаряді “Кримська-10”. Тоді він був ще живий. Тепер - ще за півроку перебування на “Гогланді”, яке так трагічно обірвалося. Всього 9,5 тисячі доларів – заборгованість, яку належало повернути померлому на підставі довідки, виданої ЧАМШ.
Але перейдімо від приватного випадку до об’єктивніших узагальнень! Що ж відбувається на українському флоті у плані соціального захисту? Чому матері Маковського нічого не належить за страховкою? У профспілці (філія ППМТУ – профспілки працівників морського і річкового транспорту України) пояснили, що її просто немає. Договір між ЧАМШ і таїландською фірмою на виконання замовлення щодо днопоглиблення не передбачає страхування моряків. Гроші в іноземній валюті вони одержують на харчування замість добових – приблизно 450 доларів на місяць. За це і за 600 - 800 гривень на місяць моряки йдуть у важкі, нервові умови роботи. Більшого їм запропонувати не можуть. І вони змушені погоджуватися, тому що на березі не зароблять і цього. Вони також змушені миритися і з тим, що навіть такі, здавалося б, невеликі гроші їм дають нерегулярно, із запізненням, частинами. Наприклад, лише половину належної за рейс суми одержали моряки із спецсудна “Херсонес”, що іде врозріз з положенням трудового договору про своєчасну виплату зарплати.
Що ж до страхування відповідно до колдоговору, то згідно з Кодексом торговельного мореплавання моряки, які працюють у системі Міністерства транспорту, підкоряються тим же законам, що і решта громадян України, і однаковою мірою користуються благами соціального забезпечення. Існує кілька фондів обов’язкового держстрахування, якими передбачено виплати у різних випадках, пов’язаних з виробничим травматизмом. Так, боцману держава дала 380 гривень законної допомоги на похорон. І ще від ЧАМШ видано 1600 гривень. Як виявилося – це гривнева частина зарплати боцмана за два останніх місяці його роботи на земснаряді.
Керівництво ЧАМШ пояснює це відсутністю грошей на даний час, що повинні з’явитися, як тільки почнеться робота відряджених у чужі води земснарядів. Багато які з них простоюють у чеканні, коли замовник знову звернеться до їхніх послуг. Переганяти їх назад у Чорне море економічно невигідно, тим більше, що багато організацій, які могли б орендувати для своїх потреб спецсудна ЧАМШ, не мають змоги профінансувати роботи. Наприклад, “Гогланд” стоїть в Таїланді уже кілька років. Під час нерентабельного часу простоїв моряки все одно повинні одержувати зарплату у гривнях. Потрібно виплачувати гроші, які ще тільки мають бути зароблені. Звідси і напружений графік видачі, виплата частинами, створення заборгованості. Така офіційна версія “Чоразморшляху”.
Коштів настільки мало, що не можна розрахуватися навіть у такому винятковому випадку, як смерть працівника. Цю проблему так само, як і проблему низької зарплати, сміховинно малої, у порівнянні, наприклад, із заробітками, які має моряк, котрий іде на роботу під “чужий прапор”, не може вирішити ні керівництво ЧАМШ, ні галузева профспілка, до якої входить його колектив.
Від кого ж чекати допомоги матері, звичайній жінці з невеликого селища під Одесою, яка не вирішує проблем щодо матеріального забезпечення продекларованої соціальної захищеності і пошуку вигідних контрактів з таїландськими замовниками, а просто хоче одержати те небагато, що їй належить за законом. По справедливості! Залишається тільки звернутися до суду. Вищих критеріїв об’єктивності, ніж його рішення, у нас немає.
