Добробут Одеси та південного регіону в цілому впродовж усієї своєї історії у вирішальній мірі залежав від розвитку галузей, пов’язаних з використанням ресурсів моря – морського транспорту, рибальства, рекреації. В окремі періоди ця закономірність виявлялася особливо чітко, в інші – менш рельєфно, але існувала завжди. Ось і зараз, на порозі нового тисячоліття, сподівання на майбутнє ми, як і колись, пов’язуємо з морем. Все та ж тріада – морські перевезення, використання біологічних ресурсів, туризм і рекреація – дає нам, за оцінками авторитетних експертів, історичний шанс вийти на європейський рівень економічного розвитку. Але також експерти попереджають: потрібні будуть чималі зусилля, спрямовані на оздоровлення екологічної ситуації, перехід на сучасні, екологічно безпечні технології.
Наскільки реальні перспективи швидкого розвитку морегосподарського комплексу Одеського регіону? Чи володіє область відповідною матеріально-технічною базою і кадровим потенціалом? Що необхідно зробити для поліпшення екологічних обставин на чорноморському узбережжі краю – у короткотерміновій та довготерміновій перспективі?
Цим і деяким іншим питанням ефективного використання ресурсів Чорного моря присвячується цикл матеріалів, які редакція має намір опублікувати протягом нинішнього року. Перший з них – бесіда оглядача “Одеських вістей” з найбільш видатним вітчизняним гідробіологом, академіком НАН України, головним науковим співробітником Одеської філії Інституту біології південних морів, професором Ю.П. ЗАЙЦЕВИМ.
- Ювеналію Петровичу! Після того, як у горбачовські часи було скасовано цензуру, у засобах масової інформації з’явилася велика кількість публікацій про важкий екологічний стан Чорного моря. Деякі автори стверджують навіть, що це найбільш забруднене море планети. Одночасно інші фахівці не припиняють говорити про захоплюючі перспективи розвитку туризму та рекреації на чорноморському узбережжі, що передбачає певний екологічний добробут. Яка ж реальна картина?
- Стан екосистеми Чорного моря, справді, залишає сподіватися на краще, але достатніх підстав для панічних заяв немає. Що ж стосується тверджень про те, начебто наше море – найбільш забруднене море планети, то вона, з наукової точки зору, абсолютно некоректна. Наскільки мені відомо, подібного порівняльного аналізу ніхто не проводив, навіть критерії подібних досліджень не визначено. Не виключено, що просто деякі вчені, сподіваючись “вибити” асигнування для своїх досліджень, дещо згущують барви, іноді такі заяви, із зрозумілих причин, роблять політики. Але, повторюся, жодних підстав вважати Чорне море найбільш забрудненим на планеті немає.
Реальні ж екологічні проблеми, звичайно, існують. Їх виникнення обумовлене самим географічним розташуванням басейну. Якщо ви уважно роздивитеся географічну карту Євразії, то помітите, що до Чорного моря несуть свої води понад триста великих і не дуже великих річок, і всі вони, окрім води, несуть величезну кількість забруднюючих речовин з території 22-х країн! Серед цих річок – такі великі та повноводні, як Дунай, Дніпро, Дон, Кубань, Дністер. Одночасно водообмін зі Світовим океаном практично відсутній, тобто, всі забруднення, які надходять до Чорного моря, цим же шляхом мають утилізуватися.
Чорне море – дуже велике водоймище, і його здатність до самоочищення дуже велика. До певного часу море успішно справлялося із забрудненнями без видимих негативних наслідків. Але наприкінці 60-х років минулого століття кількість забруднюючих речовин, що потрапляють до моря, мабуть, досягла критичної маси, і в морі почалися негативні процеси, найбільш наочним прикладом чого стали так звані замори.
Дослідження показали, що найбільш небезпечними для мешканців моря виявилися не ті речовини, якими часто залякують громадськість – важкі метали, пестициди, нафта або детергенти. У тій кількості, в якій вони містяться у стоках річок, флора і фауна моря їх поки що витримують. А ось величезні кількості, здавалося б, невинних і навіть корисних речовин – органічних та мінеральних добрив, що потрапляють до річки з полів, тваринницьких ферм, населених пунктів та інших джерел, призводять до важких наслідків: починається процес переудобрювання, або, як кажуть фахівці, евтрофікація вод.
Першим наслідком евтриофікації стає прискорений розвиток одноклітинних водоростей, кількість яких настільки зростає, що морська вода в окремих місцях змінює свій звичайний колір на зелене, брунатне, коричневе або червонувате забарвлення. Цвітіння моря – вірна ознака екологічних негараздів. Проте цвітіння – це ще півлиха. Лихо в тому, що, відмираючи, ці водорості опускаються на дно, де і відбувається процес їхнього розкладу. А розклад органічної речовини, як ми пам’ятаємо зі шкільних уроків хімії, супроводжується вживанням розчиненого у воді кисню. Процес цей нескінченний, так відбувалося і відбувається у всі часи й у всіх водоймищах. Але в умовах евтрофікації кількість водоростей збільшується у багато разів. У результаті вміст кисню у воді зменшується до критичних показників, відбувається замор – масова загибель донних безхребетних тварин і риб.
Перший масовий замор у Чорному морі був виявлений експедицією нашого інституту на науково-дослідному судні “Миклухо-Маклай” у серпні-вересні 1973 року в районі між дельтами Дунаю та Дністра на площі близько трьох з половиною тисяч квадратних кілометрів! За моїми оцінками, тоді загинуло близько п’ятисот тисяч тонн донних тварин і риб – молюсків, креветок, крабів, бичків, глоси, камбали...
Надалі ми фіксували замори щороку протягом двадцяти з лишком років, причому, масштаби лиха невпинно зростали. У ті роки майбутнє північно-західної частини Чорного моря вимальовувалося виключно у похмурих тонах. Падали улови риби, майже повністю загинуло унікальне поле Зернова – так називається великий за обсягом район моря, де у великій кількості росла цінна промислова водорость філофора.
Однак у середині 90-х років, на подив фахівців, цей процес призупинився і навіть пішов у зворотному напрямку. Екологічна ситуація у Чорному морі почала поліпшуватися...
- Чи вдалося вченим з’ясувати причини евтрофікації моря і чи є впевненість, що заморні явища не набудуть у близькому майбутньому колишніх масштабів?
- Евтрофікація і породжені цим процесом замори не є специфічними чорноморськими, вони спостерігаються у багатьох частинах Світового океану – в Адріатичному, Балтійському, Північному та Японському морях, біля берегів Канади і США і деяких інших. Звичайно, цією проблемою займалося чимало вчених і наукових колективів. Багато років, вивчаючи ситуацію і можливі пояснення, я дійшов до висновку, що основною причиною глобального процесу евтрофікації стало стрімке посилення господарської діяльності у багатьох країнах світу у 60-ті роки, насамперед, реалізація великомасштабного плану розвитку сільськогосподарського виробництва спеціалізованої організації ООН щодо продовольства і сільського господарства. План, відомий під назвою “зелена революція”, передбачав різку інтенсифікацію аграрної галузі насамперед за рахунок збільшення виробництва і застосування добрив. Ну, а стрімке зростання кількості добрив, що вносяться у грунт, означало і відповідне збільшення потоку цих же добрив до річок та морів. “Зелена революція” на суші перетворилася на “зелене лихо” в морі.
Важко сказати, до чого б це призвело, якби не економічна криза, яка вразила майже всі причорноморські країни після розпаду Союзу. Стрімкий спад обсягів виробництва призвів і до відповідного скорочення обсягів шкідливих викидів у море. Звичайно, море стало набагато чистішим.
Сьогодні, коли у більшості причорноморських країн спостерігається економічне зростання, виникає побоювання, що років через п’ять-десять все повернеться на круги своя. Сподіваюся, цього не станеться. Хочеться вірити, що у причорноморських країнах зроблено належні висновки з уроків минулого. Та й європейські екологічні стандарти сьогодні набагато суворіші, ніж у 60-ті роки. До того ж, причорноморські країни розробили і реалізують цілу низку міжнародних програм, спрямованих на охорону екосистеми Чорного моря. Нарешті, перехід економік причорноморських країн на ринкові рейки змушує сільськогосподарських виробників значно економніше використовувати добрива та інші ресурси.
- З давніх часів Чорне море славилося своїми рибними промислами. Сьогодні ж широко поширена думка, що замори і браконьєри завдали рибним ресурсам моря непоправних збитків. Чи згодні ви з такою оцінкою?
- Ясна річ, замори завдали фауні моря величезних збитків, та й браконьєрство також не сприяє збереженню рибних запасів. Одначе наука не володіє даними, які б дозволяли стверджувати, що рибні ресурси Чорного моря на сьогодні корінним чином відрізняються від тих, про які писали дослідники минулого та позаминулого століть і навіть античні автори. Наприклад, легендарний давньогрецький історик Геродот писав, що чорноморських осетрів, яких відловлювали в районі гирла Дніпра, у неабиякій кількості у солоному та маринованому виді вивозили до Греції. Добре були відомі античним гурманам і такі чорноморські ласощі, як кефаль, пеламіда, луфар та інші. Але й сьогодні всі ці риби є об’єктами нашого промислу, всіх їх можна придбати на ринках причорноморських міст і сіл. Ну а популярні нині розмови про перевилов не витримують критики, і ось чому. Коли підриваються запаси того чи іншого промислового об’єкта, тобто, добувається більше, ніж відтворюється, це одразу позначається на якості видобутку: до сітей потрапляють все молодші і дрібніші особини, що відбувається, наприклад, останнім часом на промислі раків. Сьогодні знайти великих раків непросто, в основному, продають дрібних. А ось великих особин промислових риб досить багато.
- Звичайно, приємно чути, що екологічна ситуація на Чорному морі поліпшується, але більшість одеситів судить про стан моря за станом міських пляжів. А тут ніякого прогресу не видно, скоріше навпаки. Якщо десять років тому санепідемстанція закривала для купальщиків окремі ділянки узбережжя, то останнім часом нерідкими є випадки, коли через незадовільний санітарний стан закриваються буквально всі пляжі. Але ж зовсім очевидно, що всі плани перетворення Одеси на туристичну Мекку залишаться на папері, якщо місто не упорядкує свої пляжі. Невже фахівці не знають, що необхідно зробити для оздоровлення одеського узбережжя?
- Фахівці знають. І жодних невирішених наукових проблем тут немає. Якщо чогось не вистачає, так це рішучості міської влади навести лад у прибережній зоні.
Історія питання почалася у шістдесятих роках, коли в Одесі розгорнулася реалізація великої програми берегозміцнювальних робіт. Це було дуже важливим для міста, яке впродовж тривалого часу страждало від зсувів. Конструктори та будівничі непогано справилися зі своїм завданням, створивши потужну систему берегозміцнюючих споруд. Щоправда, з часом виявилися деякі вади, зокрема, недостатній водообмін між басейнами, які виникли під час будівництва у прибережній смузі, і відкритим морем. Ці басейни стали накопичувачами різноманітних забруднень – і того, що виділяють самі купальщики, і того, що потрапляє до моря від численних прибережних підприємств громадського харчування, і того, що виносять у море зливові стоки. Часом рівень забрудненості води у басейнах стає таким високим, що санітарним лікарям не залишається нічого іншого, як закривати пляжі.
Очевидно, що для вирішення проблеми необхідно покращити водообмін у басейнах. Ми пропонували міській владі як експеримент відкрити один з них і почати моніторинг стану води, з’ясувати, як саме поліпшення водообміну позначиться на рівні бактеріального забруднення. За декілька років можна зібрати дані, які допоможуть під час майбутньої реконструкції усунути причини поганої якості води у прибережній смузі. Але нашу пропозицію поки що “не почули”, хоча йдеться не про реконструкцію берегозміцнюючих споруд, на що у міста навряд чи знайдуться необхідні кошти, а лише про підготовчий етап.
Ну і якщо ми вже заговорили про ситуацію у прибережній смузі Одеси, не можу не зазначити, що розпочате масове будівництво у зсувній зоні може призвести до багатьох негативних наслідків. Поява багатоповерхових будинків на краю верхнього плато, як і будівництво різноманітних об’єктів безпосередньо на берегових схилах, подібно до запланованого спорудження будинку дельфінарію на мисі Ланжерон, здатні порушити тендітну рівновагу, встановлену у зсувній зоні після закінчення берегозміцнюючих робіт.
