На початку 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування визначила головне завдання військ 3-го Українського фронту – розгорнути наступ для визволення Миколаєва і Одеси. Особлива роль у цих наступальних операціях відводилася Чорноморському Флоту (ЧФ). Тому Й.В. Сталін 29 лютого 1944 року терміново по ВЧ викликав до Москви адмірала Ф.С. Октябрьського, тим самим вирішивши виправити серйозну помилку, яку він допустив стосовно славетного адмірала: Верховний Головнокомандувач необґрунтовано наприкінці квітня 1943 року усунув його від командування ЧФ, і відправив командувати Амурською військовою флотилією.
Після прибуття адмірала Октябрьського до Москви Сталін особисто викликав його і сказав: “Вирішили знову відправити тебе на ЧФ”. Після цієї зустрічі у щоденнику адмірала з’явився запис: “Справи на ЧФ незабаром запахнуть боями”, а сам він одразу ж приступив до організації активних і ефективних бойових дій силами ЧФ для підтримки наступальних операцій 3-го і 4-го Українських фронтів на Миколаїв, Одесу і Севастополь. З цією метою ним було створено спеціальну оперативну Групу Командувача ЧФ – ОПГ ЧФ.
Аналогічне рішення прийняло також керівництво Чорноморського морського пароплавства (ЧМП), управління якого тоді перебувало в Батумі. До Одеси були направлені ініціативні групи провідних фахівців пароплавства, щоб сприяти успіху наступальних операцій. З цією метою вже на початку березня така група у складі капітана далекого плавання І.М. Письменного, інженерів Н.А. Лиманчук і Г.Б. Портнова прибула на маневрову базу, яку оперативно створив адмірал Октябрьський у Скадовську.
Група І.М. Письменного, прибувши до Скадовська, одразу ж організувала там проведення робіт щодо відновлення порту і будівництва елінга для очікуваного прибуття торпедних катерів.
У середині березня з Геленджика до Скадовська прорвалися 2 загони торпедних катерів 2-ї Новоросійської бригади, якою командував капітан 2-го рангу В.Т. Проценко. Перехід для першого загону торпедних катерів був надзвичайно важким. 15 ТК за 26 годин довелося подолати понад 500 миль в складних оперативних і навігаційних обставинах та важких метеорологічних умовах
Одночасно для посилення підтримки військ 3-го Українського фронту, які вийшли до Чорноморського узбережжя, адмірал Отябрьський наказав перекинути значну частину авіації ЧФ на тимчасові аеродроми, що були організовані у Північній Таврії, в уже визволених районах. Туди перелетіли 5-й гвардійський торпедоносний, 40-й пікіруючих бомбардувальників, 11-й гвардійський і 36-й винищувальний авіаційні полки, а також 1-а мінно-торпедна авіадивізія. Командування цим авіаз’єднанням ЧФ було покладено на генерал-майора М.А. Токарєва.
Бойові завдання цієї комбінованої ударної групи ставив сам командувач ЧФ. У складі ОПГ ЧФ довелося брати участь і мені, автору цих рядків, у багатьох відважних набігах-операціях.
Маючи точні дані, що регулярно одержували від авіарозвідки, яка сміливо діяла, ОПГ ЧФ систематично громила морські комунікації ворога, що пов’язували його бази у румунських портах Констанці, Галаці, Суліні і Тулчі з Одесою і Миколаєвом. Потужними ударами по ворожому транспорту і постановкою мін на фарватерах вдалося повністю перекрити виходи з устя Дунаю і Дніпробузького лиману, а також перехоплювати і топити всі ворожі судна, які йшли на Одесу і Миколаїв. Разючими за майстерністю були нищівні удари наших торпедних катерів капітана 2-го рангу В.Т. Проценка. Торпедні катери, які ласкаво називалися на флоті “малюками” за їхні невеликі габарити, завжди проводилися з безпосереднім виходом на ціль при гранично коротких дистанціях і вистрілюванням торпед прямою наводкою на влучення. Мені доводилося брати участь в таких атаках, і я добре знаю, яким було нервове напруження екіпажів катерів, що йшли в бій. Особливо відзначилися у цих діях катерники старших лейтенантів Кананадзе, Кочієва, Шенгура, Рогачевського, Черцова, капітан-лейтенанта Котова та інших. Особливо відзначилося також і багато льотчиків-чорноморців. Це лейтенант Мінаков, капітани Алфімов, Куценко, майор Буркін... Всі вони були удостоєні високих урядових нагород.
Було потоплено багато великих самохідних барж, торпедовано і він затонув великий танкер “Челено”, із серйозними пошкодженнями були змушені ретируватися пароплави “Ардеал”, “Альба Юлія”, танкер “Фіруз”. Навіть дуже важлива для них спроба прорватися до Одеси швидкохідним теплоходом “Бессарабія” з особливим контингентом військ на борту, під посиленим конвоєм румунських бойових кораблів, яку ретельно підготували фашисти, виявилася марною.
25 березня адмірал Октябрьський наказав ОПГ ЧФ у зв’язку з початком наступальних операцій великої групи військ 3-го Українського фронту на Миколаїв повністю перекрити вихід у море з Дніпро-Бузького лиману.
Початку стрімких дій наших військ на цьому стратегічному важливому напрямку передував подвиг, який здійснив спеціально сформований диверсійно-тактичний десантний загін, виділений зі складу вже прославленого 384-го окремого батальйону морської піхоти, під командуванням майора Ф.Є. Котанова. 384-й батальйон наказом адмірала Октябрьського було передано у розпорядження командування 3-го Українського фронту.
Командиром цього особливого загону було призначено старшого лейтенанта К.Ф. Ольшанського, а комісаром – капітана А.Ф. Головльова. До складу загону входило 55 моряків 384-го окремого батальйону і 12 досвідчених армійських саперів.
В ніч на 26 березня десантники на гребних рибальських човнах, у супроводі досвідченого провідника – місцевого рибалки А.І. Андреєва піднялися вгору по Південному Бугу і непомітно висадилися у Миколаївському порту, захопивши як плацдарм портовий елеватор, що височів над акваторією порту і підступах до нього.
Командування 3-го Українського фронту поставило десантному загону Ольшанського дуже важливе бойове завдання: раптовим ударом у тил ворога закупорити Миколаївський порт як морський транспортний вузол і примусити фашистів для ліквідації критичного становища, що несподівано створювалося, відтягнути з фронту значну частину сил. Гітлерівці виявили десантників тільки вранці близько 8 години. Приблизно о 10 годині, після багатьох нищівних ударів десантників по частинах фашистів, зосереджених у районі порту, гітлерівці були змушені терміново зняти з фронту два піхотних батальйони. 18 разів фашисти підіймалися в атаку, але усі їхні спроби з великими для них втратами відбивалися. Десантники стояли насмерть.
Нерівний бій тривав до 28 березня. У бою загинули К.Ф. Ольшанський, комісар А.Ф. Головльов і понад 50 десантників, що героїчно боролися. 12 відважних моряків-десантників, які залишилися в живих, билися з шаленим ворогом на межі людських можливостей, продовжуючи утримувати портовий елеватор, підходи і виходи з Миколаївського порту до прориву передових частин 3-го Українського фронту у Миколаїв.
28 березня Миколаїв було повністю визволено від фашистських окупантів. Так славно було завершено десантну операцію щодо захоплення Миколаївського порту. За здійснений безприкладний подвиг всіх десантників було удостоєно високих звань Героїв Радянського Союзу. Їх воістину величезний подвиг сприяв швидкому просуванню військ 3-го Українського фронту, що ринулися на Одесу.
Так почалася наступальна операція щодо визволення Одеси і Одещини від фашистських окупантів, яка теж стала легендою і вписана золотими літерами в історію Великої Вітчизняної війни.
