З кожним днем політичне життя нашої держави в цілому і Одеського регіону зокрема стає все насиченішим і цікавішим. І це цілком логічно, оскільки останнім часом ухвалено низку законопроектів, які принципово змінюють процедури виборів не лише Глави держави, призначених на жовтень поточного року, а й народних депутатів та депутатів місцевих рад, які пройдуть менш, ніж через два роки. В суспільстві розгорнуто дискусії, в яких беруть участь вчені-аналітики, політики і науковці щодо слабких і сильних сторін цих документів.

Користуючись нагодою, хочу викласти і своє бачення особливостей цих документів і того, наскільки вони здатні наблизити владу до народу.

Не секрет, що внесення змін до виборчого законодавства України було довготривалим, складним і болісним процесом для країни, в ході якого зламано чимало списів, вилито не один цебер багнюки на ті чи інші політичні сили та окремих осіб.

Але разом з тим події, які сталися за останні кілька тижнів у Верховній Раді, призвели до значної активізації політичних процесів не тільки в парламенті, а й в суспільстві в цілому. Ухвалені закони фактично поставили громадян України перед дилемою: “якщо ти не займешся політикою, то політика займеться тобою”.

Сам факт формування законодавчого органу держави за партійними списками примусить партії, які вважають себе достатньо впливовими, значно активізувати пропагандистську роботу серед усіх верств населення. З одного боку, цей принцип не новий. Бо як було досі? Пересічний громадянин, який просто не був знайомий з розмаїттям політичного бомонду країни, не вбачав особливо принципової різниці в його ідеології та програмах дій, а відтак - міг просто проголосувати за конкретного “Івана Івановича” або “Степана Петровича”, тим самим реалізуючи своє конституційне право на волевиявлення. А тепер для того, щоб свідомо делегувати владу до законодавчого органу, йому все-таки доведеться розібратися в своїх політичних уподобаннях і пов’язати свої надії на світле майбутнє з конкретною політичною силою.

Ситуація посилюється і тим, що з прийняттям Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” за мажоритарною системою обираються лише депутати сільських, селищних рад та сільські, селищні та міські голови, а до інших рад вибори проводитимуться за пропорційною системою. Тобто віднині для того, щоб стати депутатом міської, районної або обласної ради переважній частині кандидатів необхідно буде увійти до конкретної партії або стати її прихильником.

Особливо це важливо ще й тому, що за новим законодавством партія має право висувати таку кількість кандидатів у депутати тієї чи іншої ради, яка дорівнює чисельності цієї ради. Тобто може так статися, що в якомусь виборчому окрузі рада складатиметься виключно з представників однієї партії чи блоку. А якщо це районна або обласна рада – то можливі випадки, коли в них не будуть представлені конкретні села чи навіть цілі райони.

Добре це чи погано?

З цього приводу існує багато думок і позицій.

Я особисто вважаю дещо передчасним поширення такого підходу на всі органи місцевого самоврядування, бо якщо на державному та обласному рівнях політичний процес вже більш-менш зрозумілий і структурований, то на базовому і районному рівнях ще помітна певна відстороненість населення від активних політичних процесів. А через низьку політичну грамотність переважної кількості людей до влади можуть прийти партії популістського спрямування, які не матимуть виважених економічних програм, що в свою чергу призведе до серйозних соціальних наслідків.

Показовим в цьому плані є досвід минулих виборів, коли депутатський корпус області (який обирався за мажоритарною системою) оновився майже на 40 відсотків і до влади, особливо на селі, подекуди прийшли випадкові люди, які вважали, що посада - це суто портфель, печатка і кабінет. Але потім, коли розібралися, - то зрозуміли, яка це важка, кропітка і, зазвичай, невдячна робота. Тому в області і зараз проходять перевибори того чи іншого голови у зв’язку зі складанням ним своїх повноважень.

Отже, при формуванні рад на пропорційній основі, коли для таких партій завданням “максимум” є прихід до влади, існує загроза повторення ситуації і, навіть, її суттєвого загострення.

Я взагалі вважаю, що на даному етапі доцільніше обирати за пропорційною системою лише склад Верховної Ради, обласних і можливо міських – міст обласного значення - рад. Решта ж повинна формуватися за мажоритарною системою.

Та як би там не було, активізації діяльності політичних партій і об’єднань нам не уникнути. І зараз перед основною масою впливових політичних діячів, які вважають себе позапартійними, особливо народних депутатів, які збираються продовжувати кар’єру, постало питання визначення своїх політичних уподобань. Але нам усім пора позбутися боязні відкрито визнавати свою політичну приналежність. Бо що таке партія? Це – люди. Саме на підставі узгоджених дій конкретних людей формується і реалізується програма партії. А будь-яку партію впізнають по її лідерах...

Незважаючи на розмаїття партій України, більшість з них базується в основному на електораті великих міст. Рідко в якої партії є розгалужена система первинних організацій в районах, а тим паче в селах.

Я особисто - член Аграрної партії, стояв у витоків її створення в 1996 році, брав і беру активну участь у її формуванні і діяльності, був заступником голови обласної організації, а нині - член Політради Аграрної партії України.

І на мій погляд, саме в цієї партії є всі підстави і можливості стати тією політичною силою, яка вбере в себе сподівання нашого населення і вирішуватиме його проблеми в органах державної влади. Бо на відміну від інших партій потенційним електоратом Аграрної партії є практично все населення країни, яке виробляє і споживає продовольчу продукцію. А партія повинна стояти на тому, щоб ця продукція була високоякісною і за доступними цінами. І наше завдання - довести цю ідею до широкого загалу і виконати взяті на себе зобов`язання.

З цією метою в листопаді минулого року депутати-аграрії всіх рівнів, в тому числі і народні депутати, увійшли до Всеукраїнського об’єднання депутатів всіх рівнів рад – членів Аграрної партії України, яке нараховує понад 37 тисяч осіб, а в березні цього року була створена Координаційна рада цього об’єднання, яка координує дії депутатських формувань, спрямовані на виконання передвиборчих програм кожного депутата.

Головою Координаційної ради обрано одного з старійшин депутатського корпусу Верховної Ради - Борзих Олександра Івановича, а заступником голови - мене.

І саме депутатські формування аграрного спрямування рад всіх рівнів спільно з фракцією АПУ у Верховній Раді України повинні брати активну участь у створенні умов для динамічного збалансованого соціально-економічного розвитку країни, її агропромислового комплексу, підвищення рівня життя населення і забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина.

Ці питання розглядалися також на засіданні Політради обласної організації АПУ 15 квітня поточного року. Зазначалося, що нам потрібно відійти від галузевого принципу, бо галузева партія – це щось на зразок клубу за інтересами. Ми повинні взяти за основу саме комплексне вирішення економічних і соціальних проблем жителів сіл і міст, приєднати до себе весь електорат, який має бодай якесь відношення до аграрної ідеї. А це – селяни, сільська і творча інтелігенція, сільськогосподарські виробники та переробники сільськогосподарської продукції, просто споживачі продовольчих товарів.

Як на мене, задля підвищення авторитету партії вже до кінця цього року потрібно створити її фракції в органах місцевого самоврядування різних рівнів по всій країні. А оскільки інші політичні сили вже давно ведуть досить активну роботу, нам потрібно працювати на випередження.

Досвід нашого регіону, де чверть депутатів обласної ради - члени Аграрної партії, а до аграрної фракції “Регіональна ініціатива” входять 64 депутати, свідчить що саме ця політична сила є впливовим механізмом економічного розвитку і вирішення соціальних питань та формування позитивної громадської думки в аграрних областях.

І ми повинні домогтися, щоб з нами рахувалися не лише на регіональному рівні, а й на рівні держави. Бо такого потенціалу, як у нашої партії, немає в жодної іншої політичної сили країни.

І потім. Переважна частина голів обласних рад України, а ще більше голів райрад і практично сто відсотків сільських голів пройшли через село і знають проблеми села не з чужих вуст. Це - наш резерв, який ми повинні використати.

Я твердо переконаний, що через два роки людей хвилюватиме те ж саме, що й зараз, і п’ять-десять років тому, а саме – поліпшення власного добробуту. Зрозуміло, що нові вибори (у якій формі вони не проходили б) супроводжуватимуться новими обіцянками електорату. Але для перемоги вже буде недостатньо суто адміністративного ресурсу, великої кількості грошей та вдалого піару. Головним мірилом буде довіра до тієї чи іншої політичної сили.

Я особисто думаю, що рано чи пізно, але ми прийдемо до того, що розвиток країни обумовлюватиметься програмними діями певної політичної сили. Тобто при більш-менш структурованих політичних вподобаннях населення до влади прийдуть сили, які візьмуть на себе відповідальність за соціально-економічний стан в державі, і які потім не зможуть перекласти відповідальність за невдачі та прорахунки на представників опозиції.

Бо якщо ми справді прагнемо до Європи, то повинні прийняти її “правила гри” і запозичити ті принципи, за якими розвивається європейське співтовариство.