Фотографувати вміють усі. Особливо сьогодні, коли цифрова апаратура сама вирішує технічні проблеми перенесення зображення в відеокамеру. Треба лише натиснути на кнопку. А от мистецтвом бачити те, що проситься до кадру, володіють одиниці, я б навіть сказала, що унікуми.
Мій співбесідник директор Комінтернівського районного телебачення, він же і режисер, і оператор, і редактор, Руслан Миколайович Сиротюк про своє заняття каже так:
– Це не робота, це – хвороба душі, очей і нервів. Добрий кадр треба вполювати, вистраждати. Ось як, скажімо, ви б створили зимовий етюд? Правильно, навели б об'єктив на замет, з-під якого тільки стріха стирчить, чи відокремили б засніжену берізку біля шляху. А я мрію про те, аби зафіксувати сніжинку на вістрі ялинкової голки...
Справді, фотохудожник мусить мати власне бачення довкілля, по-своєму читати настрої людей, відрізняти кольори, тощо. Цей дар у Руслана Сиротюка, як кажуть, від Бога. Ще в школі захопився фотографуванням. Стареньким "Зенітом", що його подарувала на день народження мама, хлопець "наклацав" сотні, якщо не тисячі кадрів. Але до свого альбому поклав лише кілька десятків світлин. Зате яких!
Після десятирічки хлопця запросили до редакції районної газети на посаду фотокореспондента. Окрім панорамних знімків, він почав постачати для видання портретні зображення земляків. То були не просто обличчя людей, які ми звикли бачити в паспортах. Руслан створив справжню галерею людських образів, дивлячись на які, відчуваєш і характер людини, і професію, і настрій.
Після районки була служба в армії, де він теж не розлучався з фотоапаратом: оформляв стенди, знімав бойові навчання і постачав знімки в дивізійну та окружну газети, а після звільнення – знову Комінтернівське. Тепер Руслан став їздити в села не тільки з фотоапаратом, а й з відеокамерою. Прийшло нове захоплення – пильніше вдивлятися в довколишню природу, людей, вслухатися в голоси і створювати кіносюжети. Тому, коли в районі було вирішено заснувати власне телебачення, започаткувати нову справу було доручено саме йому, Руслану Сиротюку.
Було це на початку 1997 року. А вже навесні на 38 каналі вперше з'явилася місцева програма з заставкою "КРТ", тобто Комінтернівське районне телебачення, яка одразу завоювала авторитет не лише серед місцевих мешканців, а й зацікавила жителів Ширяївського, Березівського, Іванівського районів і навіть Березанського Миколаївської області.
З того часу минуло сім років. Тепер це вже не аматорська, а професійна редакція зі своєю технікою, своїм штатом, своїм творчим доробком.
В ефірі щодня звучать новини. Відеороліки розповідають про будні земляків. Традиційно передаються репортажі з сесії, нарад, семінарів, що їх проводять райради та райдержадміністрація, інтерв'ю з фахівцями, керівниками підприємств, інтерактивні опитування, діалоги з цікавими людьми.
Редакція надбала не лише постійних глядачів і авторів, а й почала отримувати пошту. Люди вдячні за поради спеціалістів, за оперативну інформацію, висловлюють побажання щодо створення нових програм, у тому числі й розважальних.
– До переходу у вищий клас роботи ми професійно готові, – коментує пошту Р. Сиротюк. – Але на заваді цілий ряд технічних проблем, відсутність новітньої передавальної апаратури. Та й класної студії, яка б відповідала сучасним вимогам, немає. Тому говорити про високу якість (я людина відверта і самокритична) власного продукту, про системність і оперативність поки що не доводиться. Та мені приємно, що цими проблемами впритул опікуються голова райдержадміністрації В. Громлюк і голова райради В. Симулик. Отож, "КРТ" ще скаже своє слово. Я тут розраховую ще й на підприємців, бізнесменів, колег по депутатському корпусу.
Руслан у райраді представляє інтереси виборців сіл Калинівки та Широкого. Хоч його "виробництво" не прибуткове, депутат знаходить кошти, або допомогти своїм виборцям у вирішенні їх нагальних проблем. Одна з них – ремонт опалювальної системи місцевої школи. Обіцяв посприяти, і слова дотримав. Цьогоріч діти навчалися в теплих класах. Без його особистої участі жодна урочиста подія чи свято в населених пунктах не відбувається, дискотеки, наприклад. Сам апаратуру віднайде, доставить до клубу, організує молодь і доведе усім, що відпочивати можна гарно і без алкоголю.
Дуже любить Руслана Миколайовича малеча. Мало того, що без гостинців він у школу не заходить, а ще ж – відеокамера через плече. Це, мабуть, найбільша цікавинка для школяриків. Він всіх разом "впустить" в кадр, і вже наступного дня діти бачать себе на екрані районного телебачення... Ось як! Де ще так таланить їх ровесникам?
Руслан ділиться творчими планами. Він хоче створити хронікально-документальний фільм про район, встигнути зняти на плівку і записати розповіді земляків – учасників бойових дій на фронтах Великої Вітчизняної війни. Є бажання попрацювати і над художньою картиною. Сиротюк ладен знімати і 24 години на добу. Ось такий у нього творчий запал, така невгамовність...
А все ж розпочалося з "Зеніта".
