Аркадія Арканова в Одесі люблять. Підтвердженням тому була його зустріч із глядачами. Елегантного, дотепного й завжди незворушно коректного люблять не тільки глядачі, але й артисти. Але любов і зрада нерідко ходять під руку одна з одною. Ось я й запитав Аркадія Михайловича:

- Як вийшло, що в “Гондурасі” ви “зрадили” Лаймі Вайкулє з Лолітою?

- Після того, як ми з Ігорем Крутим написали цю пісню, на моєму вечорі я виконав її з Лаймою Вайкулє. А потім, коли почали знімати кліп, на зйомки вона приїхати не змогла, оскільки її в цей час не було в Москві. Тоді й запросили Лоліту.

- Вас не дратує телевізійний “Аншлаг”?

- Якщо це все має попит, а попит є, то, як кажуть, дай Боже здоров’я. Але я там участі не беру. І Михайло Михайлович Жванецький теж. І покійний Гриша Горін теж там не був. У мене гарна компанія тих, хто проходить повз цей табун.

- Як ставитеся до тепер уже скандально відомої премії “Ніка”?

- Нормально. Вона була й залишається доброю справою, але боготворити цей приз не варто. Просто приємно, що є й така премія. Багато років це було й буде. А те, що Микита Михалков наїхав на Юлія Гусмана й одночасно на “Ніку”, ну, так “Ніку” будуть вручати в іншому місці, але обов’язково будуть вручати. Чому треба позбавляти кінематографію і людей, які люблять кіно, нехай не оскарівського, але іншого, маленького свята?

- Наскільки я знаю, в Москві багато говорено про одесита Максима Галкіна.

- Я передбачав, що його освіченість та інтелект не дозволять поповзти його дахові. Але він дуже швидко перетворився в “зірку”. Підкреслюю, зірку в лапках. І почав використовувати в своєму житті, чи то свідомо-несвідомо всі елементи цієї зірковості. Усе, що є в нього від Бога, воно й при ньому, але якщо так буде тривати надалі, то нічого нового він не набуде.

А якщо говорити про місце народження, то я теж із України, народився в Києві, по вулиці Фундукліївській. Але коли мені було чотири роки, мене перевезли до Москви.

Я тебе завидую, Арканов,

Ты и остроумен, и речист,

Я ж на фоне электроорганов

Просто так арбатский куплетист.

Шум толпы, как грохот барабанов,

Все желают всласть похлопотать.

Выноси им жизнь свою Арканов –

Им смешнее сроду не видать.

Грустным пастухом в веселом стаде

Ты назначен высшею судьбой.

Пусть же им от этой благодати

Что-нибудь отколется тобой…

Булат ОКУДЖАВА

- Якщо б у вашому житті щось одне можна було змінити, то що саме ви змінили б?

- В моєму житті я спочатку змінив би справу, якою займався. Став би співаком або професійним спортсменом.

- Ви маєте на увазі шахи? Якщо не помиляюся, ви кандидат у майстри спорту.

- Ні, я хотів би бути бігуном або стрибуном.

- А як вам зараз вдається підтримувати спортивну форму. Ви граєте в теніс, у футбол?

- Я форму не підтримую. І якщо говорити про якісь ігри, то інколи граю в карти. Але стежу за всіма змаганнями, за якими тільки можна слідкувати. Мені не цікавий хіба що мотобол. Там, на стадіоні, я разом із спортсменами і разом із ними відчуваю біль при травмі чи задишці при швидкому бігові.

- Чи правда, що вдома у вас не звичайні шахи, а чарки. Скажімо, побив пішака – випив.

- Такі шахи в мене є. Але я вважаю, що шахи – це взагалі незвичайна гра, в ній закодований сенс життя, і я згодний з одним американським письменником, який запевняє, що шахи завезені з іншої цивілізації, і це таїнство незвичайне.

- В літературних суперечках ви захищаєте право мата на життя, але в той же час у виступах обходитеся без солоного слівця.

- Я ніколи не дозволяв і не буду дозволяти собі мата. Але з іншого боку – це емоційна добавка. Коли в людини не вистачає словникового запасу, вона використовує такі слова... Трапляються ситуації, коли не можна без мата обійтися. І якщо, скажімо, в повісті про армію або місцях позбавлення волі ці слова замінити іншими, то буде вже не життєвий твір, а пародія. І ще. Назвіть це трояндою, і через два покоління слово “троянда” стане забороненим.

- Чи не змогли б ви продовжити фразу: стислість – сестра таланту...

- ... про самий же талант нічого невідомо.

- Коли вперше з’явився псевдонім Арканов?..

- Офіційно – у 1966 році, коли псевдонім поставили в паспорті. А за п’ять років до того, у 1961-му, ми з моїм товаришем Гришею Горіним вперше принесли на Всесоюзне радіо для передачі “Веселый спутник» інтермедію, яку виконали артисти. А тоді було неодмінне правило: прізвище авторів називали обов’язково. Ну й два промовлених разом наших прізвища – моє Штейнбок і його Офштейн – різали слух. І тоді нам запропонували взяти псевдоніми. Щоб усе було добре. Це, як говорять лікарі, операція вибору. Скажімо, до бухгалтерії я, Арканов, мав писати доручення Штейнбоку, щоб можна було одержати гонорар. Маячня якась. Ніби, як в тому анекдоті: чим відрізняються деякі похорони від весілля? Там одним танцювальником менше.

- Ви пам’ятаєте перший виступ в Одесі?

- Так, я тоді тільки починав. Мене включили до збірного концерту разом із радянськими письменниками, функціонерами. Після вечора до мене підійшов адміністратор філармонії Козак: “Вам вони потрібні?” “Та взагалі-то не дуже”. “То приїжджайте без них”.

І справді, він зробив все, щоб ми з Григорієм Горіним приїхали. Він нас зустрічав, а Гриша дуже нервував. В машині, що нас везла, Гриша запитує: що з квитками. Потім іще й іще. Козак не звертає уваги. Потім повертається до мене:

- Аркадію, ну, чому ваш приятель хвилюється: що з квитками, що з квитками. Ніхто не давиться, квитків на всіх вистачає... І нема чого хвилюватися.

- Що вас може засмутити?

- Скажімо, втрачена запальничка, і не тому, що вона чогось варта. Я не жадібний, просто звикаю до речей. Як і до місця, до людей. І моє для мене важливе. Можливо, тому я ніколи не беру в борг. Не можу пригадати, коли навіть якусь дрібницю купував на позичені гроші.

САМООБЪЕКТИВКА

Жил да был один Арканов.

Он жену свою любил,

Ненавидел тараканов,

В меру ел и в меру пил.

Жил да был другой Арканов

Выпивоха и игрок.

Длинных не любил романов,

Но по бабам был ходок.

Третий жил да был Арканов,

Он не много преуспел -

Написал он полромана

И двенадцать песен спел.

И четвертый жил Арканов…

Говорили, что талант.

Не сходил с телеэкранов

И всегда был «элегант».

Пятый тоже был Арканов.

Верой в правду дорожил,

Презирал политиканов

И с властями не дружил.

Был шестой еще Арканов,

Жил под кличкою «Аркан».

Он терпеть не мог болванов,

Да и сам он был болван.

А последний из «арканов»

Был вообще ни то, ни се...

Он на днях как в воду канул -

Нет такого. Вот и все.